ЗАХИСНА АГРЕСІЯ ЕРДОГАНА

Про турецьку агресію, як безальтернативну форму самозахисту

Після невдалого державного перевороту діяльність офіційної Анкари суттєво активізувалась і розширилась. Це стосується як внутрішньої політики, так і діяльності на міжнародній арені. Вступивши в сирійську кампанію, Туреччина стала цілком самостійним суб'єктом близькосхідної політики, зайнявши окрему нішу у масштабних розбірках поміж великих геополітичних акторів. 

Нещодавно президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган вкотре розкритикував США за підтримку сирійських курдів, звинувативши своїх американських колег у послідовній брехні через обіцянки вивести курдські збройні формування з правого берега Євфрату. Він також нагадав, що після завершення операції «Оливкова гілка» у афрінському кантоні, турецькі війська і FSA рушать на місто Манбідж.

Невдоволені турки все частіше свідомо протиставляють себе позиції США на Близькому Сході, вступаючи у відвертий конфлікт з партнерами по НАТО. Подібна гарячкуватість змушує Штати обирати поміж уже некерованим Ердоганом і відносно керованими курдами, хоча свій вибір Вашингтон, схоже, вже зробив.

Так само різко офіційна Анкара  відреагувала на «Єрусалимську проблему», опинившись в авангарді незадоволеного суннітського світу. Цьому передувала тривала дипломатична криза з причини надання американцями важкого озброєння для військових SDF та курдських сил самооборони при підготовці наступальної операції в Рацці, що допомогло курдам утвердитись на відвойованих у Ісламської Держави територіях (в тому числі етнічно арабських), які тепер неофіційно іменуються Рожавою.



Занепокоєння Анкари цілком зрозуміле: на південному-сході Туреччини компактно проживають понад 20 мільйонів курдів. Ще близько 10 мільйонів населяють сусідні Ірак, Сирію та Іран. Все б нічого, проте турецькі кордони оточили курдські квазідержавні утворення на південних її рубежах, що закладає небезпечний для турецьких позицій тренд на майбутнє. Подразником також виступає відкрита діяльність курдських мілітаризованих формувань, які у Туреччині вважаються терористичними. 

Зрозуміло, що Анкара болюче сприймає курдську проблематику, намаючись якомога швидше відреагувати на можливі виклики. Що і сталося у випадку з Рожавою, яка давно планувала з’єднатись з афрінським кантоном. Тому, діючи на випередження, Туреччина провела операцію «Щит Євфрату», що мала на меті зупинити можливе просування SDF з Манбіджу далі на Афрін. В ході запеклих сутичок бойові групи FSA спромоглися відрізати шлях SDF на захід, проте так і не змогли розвинути успіх і витіснити рожавські групи з вищезгаданого Манбіджу, в міру двоякості позиції США, домовленостей SDF та SAA, форсованого наступу SAA до Євфрату з Алеппо, а також загальної важкості військового просування протурецьких сил у протистоянні з ісламістами (одна лиш операція по взяттю міста Ель-Баб тривала майже чотири місяці). 

З причини відірваності від Рожави, курдський кантон Афрін лишився майже повністю ізольованим, що і лягло в основу проведення наступної турецької операції, яка здобула назву «Оливкова гілка». Подібний крок міг би якісно змінити баланс сил на півночі Сирії, з'єднавши територію «Щита Євфрату» з віднедавна лояльними Туреччині угруповуваннями FSA в Ідлібі.

ЯК ПІДСУМОК

1) Афрін - замала ціль для Ердогана, так як це всього лиш незначний елемент більш глобальної проблеми. Туреччина демонструє стійке бажання назавжди закрити курдське питання, остаточно знявши його із зовнішньополітичної повістки регіону. Агресивними методами Анкара захищає в першу чергу себе, оскільки курдський фактор несе загрозу для цілісності держави в майбутньому. Так як основна маса курдів проживає саме в Туреччині, посилення сирійських чи то іракських курдів означатиме ріст потенційної небезпеки у розгортанні повномасштабної національно-визвольної боротьби, з її можливим розширенням на південний-схід Туреччини.      

2) З кожним днем ситуація в Сирії хаотично змінюється. На різних ділянках інтереси сторін варіюються, що призводить до ситуаційних загострень та локальних домовленостей. В контексті цього Туреччина найбільш залежна від позиції США та Росії. У співпраці з останньою туркам слід готуватися до нових сюрпризів, оскільки багато процесів РФ не здатна контролювати повністю. І результат переговорів між союзною РФ SAA та афрінськими курдами про спільну операцію проти FSA і Туреччини лиш підтверджує ці слова. 

В такій ситуації Анкара змушена обережно вчиняти кожен наступний крок, оскільки Сирія поволі перетворюється у дуже чутливу в геополітичному плані субстанцію. Сторони все більше схиляються до різких і часто гарячкуватих акцій, які можуть вилитись у дещо більше, ніж протистояння проксі-армій в подальшому. Особливо це стосується США, яким Ердоган не раз відкрито погрожував операціями проти Рожави, на території якої знаходиться чималий контингент військового персоналу та інструкторів американців. 

3) У сирійській кампанії Туреччина не має як таких союзників (окрім хіба що FSA), оскільки контакти з Іраном та Росією носять більше тактичний характер,  тому з кожним новим кроком Ердоган поволі заганятиме себе у патову зовнішньополітичну ситуацію, що виражатиметься у неможливості різко відповісти на нові зовнішньополітичні виклики.

Зважаючи на умови, малоймовірним виглядає прагнення Туреччини йти на реальне загострення у військовому відношенні проти великих гравців. За роки сирійської кампанії Ердоган не раз демонстрував непослідовність своєї позиції, що безумовно вносить свої корективи у особливості його можливої активності в майбутньому. Скоріш за все Анкара перебуватиме у очікуванні найбільш вигідної і найбільш прийнятної для себе пропозиції від інших інтересантів (США, Росії або ж Ізраїлю), очікуючи на черговий момент для нового витка активності, використовуючи тактичну ініціативу для поступової реалізації наміченого плану. 

4) Зараз вся увага прикута до Афріну і шанси на успіх величезні; протурецькі сили повільно стискають кільце навколо столиці кантону, однак навіть якщо Анкара повністю захопить даний район - це все одно не вирішить великого спектру потенційних проблем. Туреччині життєво необхідно втілювати задумане, оскільки втрата здобутої ініціативи може мати незворотні для країни наслідки, виступаючи можливим подразником в тому числі для внутрішньополітичного загострення і навіть можливої громадянської війни в країні.

5) Чи зможе Туреччина вирішити курдську проблему повністю? Навряд. Хоч турки і здатні досягнути наступних цілей (як от завершення окупації Афріну, витіснення SDF з Манбіджу), але це все одно носитиме тимчасовий ситуативний ефект. Туреччині вкрай важливо утримувати довготривалу внутрішньополітичну і зовнішньополітичну стабільність, шо стратегічно реалізувати вкрай важко. З великою долею ймовірності проект Курдистану відбудеться у будь-якому випадку, питання виникає лиш щодо форми, часової тривалості і зацікавленості третіх сторін (зокрема США та Ізраїлю). Проте Ердоганові цілком під силу відтермінувати даний процес на певний період.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

ПАРАЛІЧ НАЦІЇ: ДИЛЕМА ПОЛЯРНОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ

КАНДИДАТ ЗЕЛЕНСЬКИЙ - ВИРОК СИСТЕМІ ВЛАДИ

«ГАСТРОЛЮЮЧА» НАДІЯ

5 ПРИЧИН, ЧОМУ ВАКАРЧУК НЕ СТАНЕ ПРЕЗИДЕНТОМ

МЮНХЕНСЬКИЙ ПРОВАЛ