РІЧНИЦЯ "ВАРШАВСЬКОГО ДОГОВОРУ": ГЛОБАЛЬНЕ ПРОТИСТОЯННЯ ІЗ ВІДГОЛОСКАМИ У СЬОГОДЕННЯ

Радянські лідери під час конференції у Варшаві, 14 травня 1955. Фото: AP

14 травня виповнюється 66 років з підписання Варшавського договору, що став основою для створення військового блоку соціалістичних держав у Європі за провідної ролі Радянського Союзу — Організації Варшавського договору (ОВД). Документ закріпив "блокове" протистояння у "холодній війні". Про що був цей договір, що лежало у основі діяльності ОВД і як вона стосувалася України і які наслідки це мало для світу сьогодні – у матеріалі Суспільного.

Контекст

Після закінчення у 1945 році Другої світової війни, у світі постало питання повоєнного врегулювання. Інтереси найбільших "світових гравців" — СРСР і США перебували у конфліктних площинах. Це вилилось в активні військові протистояння у різних частинах світу (зокрема — у 1950-53 роках на Корейському півострові). Та основна увага зосереджувалась у Європі, яка стала ареною в першу чергу ідеологічних змагань соцтабору і умовного "Заходу".

Розбіжності посилились у 1949 році зі створенням Організації Північноатлантичного договору (НАТО) і випробуваннями у СРСР ядерної зброї. Ідеологічна боротьба переросла у "гонку" озброєння і розгорнулася з новою силою після приєднання у 1952 році до Північноатлантичного альянсу Туреччини та Греції. Кульмінацією тих подій став вступ у 1955 році до НАТО новоствореної Федеративної республіки Німеччини, що вплинуло на баланс сил у Європі.

Організація Варшавського договору

У відповідь на це 14 травня 1955 року у Варшаві країни соціалістичного табору підписали угоду "про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу". Учасницями договору виступили майже всі європейські соціалістичні країни (окрім Югославії), а саме: СРСР, Албанія, Болгарія, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина та Чехословаччина. У 1956 році до угоди приєдналась Німецька демократична республіка.

Підсумковий документ складався з преамбули і 11 статей і став основоположним для Організації Варшавського договору — військового союзу європейських соціалістичних держав. Договір набув чинності 5 червня 1955 року, штаб-квартира ОВД знаходилася у Москві.

Зокрема, в угоді декларувалося:

• виключно оборонний характер ОВД, спрямований на забезпечення колективної безпеки (стаття 3-4);
• передбачалося створення політичних і військових органів (стаття 6);
• сторони домовилися розвивати економічні і культурні зв'язки, "слідуючи принципам взаємної поваги їх незалежності і суверенітету та невтручання в їхні внутрішні справи" (стаття 8).

Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років напруга у відносинах між СРСР і США продовжувала наростати, що вилилось у конфлікти навколо статусу Берліна і загрози ядерної війни в часи Карибської кризи. Це послужило приводом до військової активізації країн ОВД і проведення масштабних навчань впродовж 1960-1980-х років.

Фіктивна єдність

Попри домінуючу роль СРСР і військові ресурси, з моменту свого створення Організація Варшавського договору виявилася нестійкою і вразливою до політичних пертурбацій. Проблеми проявились вже у 1956 році під час подій в Угорщині. Через 13 років ситуація повторилась у Чехословаччині (операція "Дунай"). Тоді для того, щоб залишити ці країни у політичній орбіті СРСР довелося застосовувати війська, тим самим відкрито порушивши статтю 8 Варшавського договору щодо "невтручання у внутрішні справи" країн-підписантів.

Поруч із цим, у 1961 році припинила участь у діяльності ОВД Албанія, а у 1968 році вона офіційно покинула організацію через вторгнення "союзних" військ до ЧССР. Відмовилася брати участь у вторгненні також і Румунія. У 1980-і роки НДР і ЧССР виступили проти розміщення ядерних ракет СРСР на своїй території.

За словами російської науковиці Ніни Бистрової, амбіції радянського військового керівництва далеко не завжди збігалися з інтересами і претензіями керівників інших країн "Східного блоку".

"Небезпечні міни", такі, як, наприклад, радянський диктат, які мали здатність в майбутньому підірвати ОВД, були закладені вже в самому оформленні організації як союзу суверенних держав. У міру розвитку ОВД відбувалося поглиблення протиріч, по-перше, між арміями окремих країн і контролюючими їх партіями, з одного боку, і Радянським Союзом, з іншого, і, по-друге, між ОВД в цілому та устремліннями СРСР", — зазначила Бистрова.

З початком перебудови у СРСР і відходом від влади комуністичних режимів у країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) Організація Варшавського договору фактично припинила своє існування. Хоча ще у квітні 1985 року, у зв'язку із закінченням терміну дії угоди, її продовжили до 2005-го року.

25 лютого 1991 року держави-учасниці ОВД скасували її військові структури, а 1 липня 1991 року у Празі підписали протокол про повне припинення дії договору.

За словами співробітника Центру військової історії і суспільних наук Бундесверу у Потсдамі Вінфріда Гайнеманна, Організація Варшавського договору "була слабшою, ніж думав Захід".

"Так, ОВД була сильнішою за НАТО за своїми матеріальними і технічними ресурсами, принаймні в Європі. Але це занадто спрощений погляд. Справа не тільки в кількості танків, літаків і ракет. Справа у політичній зв'язці, єдності. ОВД не була у цьому плані настільки стабільною, як вважали на Заході", — зазначив науковець.

Варшавський договір і Україна

Для Організації Варшавського договору і для СРСР Україна була стратегічною територією, яка слугувала важливим транспортним вузлом з розвиненою інфраструктурою, що пов'язувала європейську частину союзу з країнами ЦСЄ.

У 1973 році у журналі армії США Military review була опублікована інформація про будівництво військових комплексів поблизу Львова для перенесення штабу ОВД із Москви.

У матеріалі зазначається, що у межах міста і в його передмістях збудовані підземні бетонні бункери, здатні витримати ядерні удари, де повинні були розміститися органи управління військами ОВД. За оцінками військових експертів із ФРН, цей захід спрямовувався на покращення військової комунікації з "союзниками", більш оперативне реагування і виконання можливих бойових завдань. Однак ця ідея так і не була втілена у життя.

Поруч із цим, у Львові періодично проводилися зустрічі вищого командного складу ОВД (зокрема засідання Військової ради об'єднаних збройних сил у жовтні 1985 року).

Сьогодення

Після розвалу соціалістичного табору з ініціативи Російської Федерації на основі ліквідованої ОВД у 1992 році постала нова військово-політична організація — Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ). Наразі до неї входять Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і представляється Кремлем в якості правонаступниці ОВД. Особливо у світлі подій останніх років — окупації Криму, початку війни на Донбасі і дипломатичної напруги між РФ і країнами НАТО.

Також слід зауважити, що всі інші країни-підписанти Варшавського договору наразі є членами НАТО:

• У 1990 році у результаті возз'єднання Німеччини до НАТО формально приєдналась НДР;
• у 1999 році до блоку приєдналися Польща, Чехія та Угорщина;
• у 2004 році — Болгарія, Румунія, Словаччина, а також три пострадянські країни (Литва, Латвія Естонія);
• у 2009 році — Албанія.

Стратегічність курсу до НАТО декларує також і Україна. Зокрема, 12 червня 2020 року Україна отримала статус партнера розширених можливостей НАТО, що надає змогу для тіснішої військово-промислової співпраці. Тепер Київ планує отримати план дій щодо членства у організації.