TRUMP-PUMP-PUMP

Нічого особистого, просто бізнес

Трамп їде в Сінгапур домовлятися з Ином, Трамп їде в Гельсінкі домовлятися Путіним. Дональду байдуже на передісторію та критику - він бачить конкретну ціль. Ми знову повертаємося до очевидного: властива Дональду бізнесова тяга домовлятися вкотре себе проявила. Американський максималізм сповна знайшов своє відображення у даній персоні і критика тут нічим не допоможе, адже для президента США невизначеність - найгірший прояв слабкості. Це прямо суперечить його виборчому слоганові "America great again", тому Трамп робитиме все можливе, щоб надалі гнути свою лінію. У його розумінні подібні кроки - це демонстрація домінації, лідерства і відсутності страху перед проблемою, яку обов'язково слід вирішити.

Трамп можливо і має розуміння меж, які надиктовує система міжнародних відносин, однак мотивація закладена в спробі вести діалог зі всіма сторонами, без дотримання будь-якого роду принципів, що не характерно для політиків його рівня. Зустріч з партнерами по НАТО звично пройшла напружено. Американська сторона активно ялозила питання монетизації безпекових гарантій США у Європі вже достатньо давно, однак лиш за Трампа розпочався відкритий тиск на європейських тепличних бюрократів, які завжди зайняті більш нагальними, на їхню думку питаннями. Тому і не дивно, що Трампу легко вдалося їх вкотре шокувати своїми словами.

Проблема виключно в тому, що все сказане з американської сторони било точно в ціль, оскільки конфлікт інтересів і цінностей в діях ЄС у стосунках з Росією доволі значний. Дії розходяться зі словами: на папері Путін - ворог, а на справі - російський газ для Європи куди більш цінний від окупованого українського Криму, а вбиті росіськими бомбардуваннями сирійські діти забуваються на аренах спортивних стадіонів чемпіонатів світу і в цьому вина не тільки європейців. У свою чергу Трамп продемонстрував максимізацію бізнесової моделі - кулуарні обговорення відходять на інший план, тому якщо є в чомусь неспівставність у діях ЄС - Дональд прямо на це вказує, не побоявшись медійного висвітлення. До цього Європа не була готовою.

Однак в таких випадках завжди готовий Владімір Путін, який сам сповідує подібну лінію поведінки. Його прямолінійність і вербальна грубість, приступи трештокінгу відомі давно і на зустрічі в Фінляндії він схожим чином демонстрував свою відвертість, намагаючись схилити американського президента відкритою демонстрацією власного інтересу, назвавши все своїми іменами: "так, Росія "віджала" Крим через незаконний референдум, але повертати його ніхто не збирається". 

Сам факт зустрічі з Путіним спровокував величезне обурення в американському істеблішменті, як серед демократів (що логічно), так і серед республіканців. Якщо ж зустріч з Ином була терпимою, з огляду на те, що питання ядерної війни стояло досить гостро, то для Путіна подібних дивідентів не існувало. У США політика і ставлення соціуму по темі Росії майже кристалізувалася: країна перетворюється у уособлення "вісі зла" і теплих рукостискань та частих слів подяки громадськість не сприйме так легко і виправдання в тому, що "це чорна робота, яку хтось має зробити" тут не стануть в поміч.

Схоже, що зі свого євротуру Дональд Трамп привіз у США власне розуміння того підвішеного стану, центральними фігурантами якого є партнери по НАТО та Росія. Американці в даному випадку дивляться на ситуацію відсторонено, що підкріплюється отриманим від Путіна баченням ситуації з Кремля. Список пропозицій, варіантів та вигод, які дав Путін Трампу може бути достатньо пестрий. Путін ще з кримської кампанії шукав угоди зі США: великої, смачної угоди, якою можна було б купити безпринципну жагу користі Дональда Трампа. Благо, що перед останнім стоїть величезна інституційна машина, а не купка ряжених опозиціонерів на Болотній.

Не секрет, що у Вашингтоні зараз активно шукають рішення даного ребусу: йти на поступки Москві і визнавати існуючий статус-кво, або ж змушувати Брюссель і партнерів до принциповості (в тому числі в енергетичній сфері). Для подібного рішення потрібен час, який розставить ключові пріоритети зони європейської безпеки. Однак зрозуміло точно, що дискусії будуть запеклими і до фінального рішення американський президент ще не раз опинятиметься під прямим ударом через свою бізнес-безпринципність. В Гельсінкі Трамп відкрито заявив, що Росія і США - конкуренти на європейському ринку енергоресурсів. Дуже знаково, що саме в Гельсінкі прозвучала така відвертість, з огляду на підтримку Фінляндії проекту нової вітки "Північного потоку". Для Штатів зручно зіграти зараз на двоякій позиції країн ЄС через зраду демократичних цінностей і всього цивілізованого світу, тому спека у Берліні та Парижі, не зважаючи на +39, лиш тільки починається. 

ПІДСУМОК
Бізнес і ще раз бізнес. В умовах ХХІ століття політика відходить на другий план. Ніхто не полізе битися за шкурно політичний інтерес. Окрім хіба що таких традиціоналістів і фанатиків, як Путін. Тільки максимізація вигоди, позбавлення збиткових активів. Саме цим пояснюється слабка активність США у Сирії, мовчазна підтримка України, форсовані переговори по Кореї, тиск у питанні плати за безпеку під час переговорів з ЄС і загалом - помітне зниження градусу активності в міжнародних відносинах, з явною активізацією у розрізі економічних проблем. Для американської адміністрації сьогодні важливою є вигода із ситуації, так як бізнес неможливо проводити у нестабільності. Тим паче, що нестабільність - ризики, а ризики - це втрата впевненості у прибутку. Тому уявімо, що для США світ зараз - це величезний ринок акцій, яким поки не знають як розпорядитися, тому залишається поки чекати та аналізувати: які активи притримати "на потім", від яких завчасно відмовитись, а на яких зосередити основний акцент своєї уваги.

У будь-якому разі роль світового гегемона стала вкрай збитковою і повною ризиків. Раніше це давало свої переваги, однак тепер світ змінився і це добре розуміють у США. У будь-якому випадку вся ця історія дуже нагадує процес відмови Британії та Франції від своїх азіатських та африкаських колоніальних володінь. Процес болісний, але закономірний і альтернативного варіанту поки немає. Однак не можна ствердно говорити, що з цього моменту наступить фаза регіонального поділу світу на зони впливу, так як становище всіх без виключення гравців непевне через неприховані очікування важких економічних потрясінь в майбутньому, до яких готуються в тому числі і США, які все ще залишаються єдиною наддержавою світу і де політика перетворилася на згусток суцільного реакціонізму в масах.

Далі буде.

           


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

ПАРАЛІЧ НАЦІЇ: ДИЛЕМА ПОЛЯРНОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ

КАНДИДАТ ЗЕЛЕНСЬКИЙ - ВИРОК СИСТЕМІ ВЛАДИ

«ГАСТРОЛЮЮЧА» НАДІЯ

5 ПРИЧИН, ЧОМУ ВАКАРЧУК НЕ СТАНЕ ПРЕЗИДЕНТОМ

МЮНХЕНСЬКИЙ ПРОВАЛ