"ГОЛОС" БЕЗ ГОЛОСУ.

Вакарчук вдруге покидає українську політику.

У даному контексті - не можна сказати, що його рішення було аж таким несподіваним. Однак були "певні очікування". Так само, як у його прибічників і симпатиків були "певні очікування" на його президентську кампанію, на його підготовку до більш широкої участі у публічній площині, на його роботу над собою, на його чіткий діалог з суспільством.

1. Проблеми Вакарчука - у його цілковитому нерозумінні цілей своїх початкових прагнень: на одних лиш стремліннях далеко не виїхати, а без конкретики - дуже важко формувати завдання на майбутнє.

По суті, він пішов у політикум з дуже великою затримкою і з дуже розмитим "меседжем", чим розтринькав купу шансів на роль "альтернативи" (на яку був запит у соціуму, і яку у кінцевому підсумку здобула собі команда Зеленського).

Більше того, він говорить, що посади і політична кар'єра та влада його зовсім не цікавлять. І взагалі: він має малий інтерес до такої боротьби, його мета - "привести нових людей у парламент" і "зробити зміни в країні"... Але навіщо створювати політсилу, йти на вибори, формувати електоральну базу, якщо тобі цього всього не треба? Тобто ти виступаєш проти того, що повинен здобути. І як зробити зміни в країні без побудови, власне, цієї "кар'єри" і боротьби за владу? - Дисонанс.

2. Стратегія і ще раз стратегія. У Вакарчука її не було з самого початку, як і немає у більшості представників "за все хороше". Було лиш бажання "щось зробити" і демонополізувати дискредитовану патріотичну повістку у окремих політсил. Тому його рішення про відхід зараз - автоматично ставить під питання подальші перспективи "Голосу" і про орієнтири для вже здобутого виборця. До речі, про "Голос".

3. У кращих традиціях передвиборчих трендів - Вакарчук створив партію, яка не базується на ідеології, а повністю асоціюється з образом "лідера". Для початкового імпульсу це була хороша основа, проте після виборів - від такого підходу слід відмовлятися. Потрібні конкретні вектори діяльності, медійна участь "ядра" політсили та і загалом - варто було з головою ринути у розбудову структури, і особливо - звертати увагу на своє оточення і більш нижчі щаблі організації. У доповнення, якщо говорити про лідерство: Вакарчук не вміє і не хоче.

4. Його рішення - це, як правильно було зазначено, також і через психологічні моменти. Великі очікування - великі розчарування, публічні провали, парламентська тяганина, смерть близької людини. Все це, безумовно, впливало. Можливо - просто втома, тому що він людина творча, яка часто діє на ентузіазмі і натхненні.

Проте політика потребує витримки.

5. Чи міг "Голос" претендувати на роль "третьої сили", яка стане в опозицію до "73/25"? Міг. Однак зараз "Голос" - "без голосу Вакарчука" може перегоріти набагато швидше від "Самопомічі" Садового: без перспектив, персоналій і стратегії.

І проблема ж у тому, що запит на "альтернативу" залишився, з огляду на часті провали у "зеленій команді".