Gaarðaríki

Amnesty International "вибачилась" за свої заяви щодо "злочинної діяльності ЗСУ". Думаю, Україні та українцям глибоко плювати на їхні тупі спроби самовиправдань. Але слід визнати, що світ змінюється. Інколи дуже швидко і не в дуже хороший бік. Проте деякі зміни лиш підсвітили фундаментальні проблеми, про які ми знали завжди. Це мало рано чи пізно статись. У світлі останніх подій Amnesty, ООН, ОБСЄ і Червоних хрест засвідчили свою повну некомпетентність і непотрібність. Їхня основа дуже світла, правильно ціннісна, але практична діяльність сягнула свого "динамічного дна". Динаміка полягає у тому, що дно має безліч шарів і прошарків. І з кожним новим місяцем агресії рф весь цивілізований світ за допомогою подібних інститутів і окремих політиків вгрузає в смердючу багнюку, з якої важко буде вилізти в майбутньому. Якщо агресії та акти державного тероризму вирішують заявами про "глибоку стурбованість" — тоді гріш ціна такій діяльності. Ну або коли фікс...

Після нашої перемоги всі південні, східні та деякі центральні регіони України повинні оновитися. Ракетами й бомбами росія випалює ці землі, лишаючи по собі лиш непридатні для життя території та руїни. Але що буде далі? Зараз ми платимо величезну ціну за намагання жити цивілізовано та вільно, платимо тисячами життів найкращих серед нас. Ми у будь-якому випадку переможемо. Наші воїни героїчно боронять країну супроти «русского міра», якому не буде місця сьогодні і для наступних поколінь українців. Так, війна триває: ще не одне село і місто будуть зруйновані. Російська злочинна армія інакше воювати просто не вміє. Однак зараз зрозуміло лише одне: ці терени, які нібито слугували опорою «русского міра» в минулому, повинні переродитися докорінно. Вони повинні стати опорою оновленого українства, стати символом оновленої держави й тотальної відмови від всього російського, як непотрібного баласту в майбутньому. Поруч з гігантськими жертвами й неосяжними руйнуваннями Україна отримує шанс перебуду...

Мабуть лише Міхеіл Саакашвілі знає, чи стало його повернення до Грузії тріумфальним. Наручники на руки й небо "в кліточку" — доволі сумнівна перспектива. Тут важливо розуміти мотиви, але відповідь може лежати на поверхні. У першу чергу слід прийняти той факт, що Саакашвілі — це не просто політик, але й куди більше авантюрист. Його кар'єра повна яскравих прикладів з карколомних і дуже зухвалих кроків: від фактичного революційного усунення від влади Шеварнадзе, до "прориву" в Україну через "Краківець". Повернення до Грузії доста легко лягає у подібну "логіку". І теперішня історія є лише закономірним продовженням того "вибухового Мішико". Іншою вадою політика є фанатична залежність від влади й впливу. Після "грузинського періоду" він майже одержимо шукав свого місця серед українського інституційного хаосу, однак опинився на задвірках всіх можливих процесів. Саме тому, якщо переглядати "бекграунд", для Саакашвілі укр...

Радянські лідери під час конференції у Варшаві, 14 травня 1955. Фото: AP 14 травня виповнюється 66 років з підписання Варшавського договору, що став основою для створення військового блоку соціалістичних держав у Європі за провідної ролі Радянського Союзу — Організації Варшавського договору (ОВД). Документ закріпив "блокове" протистояння у "холодній війні". Про що був цей договір, що лежало у основі діяльності ОВД і як вона стосувалася України і які наслідки це мало для світу сьогодні – у матеріалі Суспільного . Контекст Після закінчення у 1945 році Другої світової війни, у світі постало питання повоєнного врегулювання. Інтереси найбільших "світових гравців" — СРСР і США перебували у конфліктних площинах. Це вилилось в активні військові протистояння у різних частинах світу (зокрема — у 1950-53 роках на  Корейському півострові ). Та основна увага зосереджувалась у Європі, яка стала ареною в першу чергу ідеологічних змагань соцтабору і умовного "Заходу...

Призначення Леоніда Кравчука головою делегації ТКГ у Мінську є всеціло рухом у неправильному напрямку. Причин декілька. Ключова серед них - візіонерська: фігури такого калібру як Кравчук і Фокін не мають чого запропонувати у даному форматі роботи. І користь від такої "діяльності" для держави буде мінімальною, якщо не шкідливою. 1. Повноваження. Логічне запитання виникає із самого старту даної історії - щодо впливу "голови делегації" на процес перемовин. Навіть попри можливу "символічність" такої посади (як у випадку Кучми), чітко визначений куратор процесу повинен бути, за яким "фінальне слово". Кравчук наразі розуміє тільки "вектор на мир", називаючи це "своїм головним завданням". Але не схоже, що наразі у першого президента є необхідний арсенал для організації переговірного процесу для досягнення бодай якогось виграшного результату для України. 

Як би то цинічно не прозвучало, але у "справі Стерненка" є свої "плюси".  Це вкрай корисна наочна демонстрація і узагальнене нагадування того, наскільки гнилою і міцною залишається система. Попри всі соціальні зрушення, вона нікуди не зникла. Беззаконня, свавілля, замовні напади, вбивства активістів, безкарність замовників і виконавців, криміналітет у спайці із владою - це все ще реалії нашої буденності.  Сюрреалістична картина - поняття "української" відповідальності: тут вона являє собою інформаційні "м'ячики для жонглювання" і аж ніяк не є чітко сформованою інституційною машиною справедливості. Ця справа вміщує у собі весь той масив "болячок", якими повніє тіло України: ангажованість, упередженість, безправ'я і засилля антидержавного лобі.  Так само це нагадування про ще одну складову нашої системи - про регіональний неофеодалізм по всій країні, який завжди ігнорувався у столиці. Децентралізація - це дуже добре (...

Вакарчук вдруге покидає українську політику. У даному контексті - не можна сказати, що його рішення було аж таким несподіваним. Однак були "певні очікування". Так само, як у його прибічників і симпатиків були "певні очікування" на його президентську кампанію, на його підготовку до більш широкої участі у публічній площині, на його роботу над собою, на його чіткий діалог з суспільством. 1. Проблеми Вакарчука - у його цілковитому нерозумінні цілей своїх початкових прагнень: на одних лиш стремліннях далеко не виїхати, а без конкретики - дуже важко формувати завдання на майбутнє. По суті, він пішов у політикум з дуже великою затримкою і з дуже розмитим "меседжем", чим розтринькав купу шансів на роль "альтернативи" (на яку був запит у соціуму, і яку у кінцевому підсумку здобула собі команда Зеленського). Більше того, він говорить, що посади і політична кар'єра та влада його зовсім не цікавлять. І взагалі: він має малий інтерес до такої боротьби, йо...

Що мене постійно торкає у дні Гідності та Свободи, які "відзначаються" 21-22 листопада, так це стійке відчуття цинізму. Я часто проходжу Майданом, де стояли ті барикади, де колись відчувалася позитивна атмосфера взаємної допомоги, порозуміння та міжособистісної щирості. А зараз видніються лиш озлоблені барикади байдужості та твердолобства. Всі вони - великі "експерти" у своїх розмовах на вулицях і переходах, великі "політологи" в мережі і дуже "логічні" у своїх аргументах в житті. Так само гаряче бійці невидимого фронту й надалі продовжують свої зеленсько-порошенківські дискусії. Однак у певну мить вони оглядаються навколо і зневірено усвідомлюють, що нема ані достойного життя, ані поваги до себе, ані гідності, за яку так боролись. І тоді настає момент, коли вся та честь, повага, гідність продаються за безцінь брехунам і пройдисвітам, під чиїми прапорами починають давитися з жовчі ці "чудові громадяни", клюнувши на дешеві агіт...

Нардеп від "Слуги народу" Богдан Яременко  вибачився  "за необдуманий вчинок" перед дітьми і президентом. Спишемо даний факт на умовне етичне пробудження, але в даній історії простежується певна закономірність суспільна. І справа навіть не в тому, що депутат хотів просто "пожартувати", чи то " розвести журналістів ". Не раз доводилося спостерігати, як українці з інфантильним подивом реагують на подібні історії про політиків з інших країн: скажімо, " звільнився через плагіат ", " звільнився через інтимний скандал ", " звільнився через корупцію " і т.д. Для нашого соціуму такі історії - дикість, оскільки громадянська культура все ще застрягла на початках свого еволюційного розвитку. Корупційний  скандал ?  Не проблема ! Сексуальний  скандал ? Та взагалі  байдуже !  Вбивство ?  Гроші і вплив  вирішують все. Скільки таких історій вже було, є і буде? Безліч. Чому? Все це свідчить не просто випадкове перетікання хво...

Спойлер: ніт. А далі детальніше. 1. Мабуть можна не нагадувати про те, як свого часу вже організовували помпезний парад для  мєнта-генерала , якому за вислугу перед президентом в розпал війни на Донбасі зігнали всю техніку з фронту і чим це все  закінчилося . Покараних досі за ту злочинну халатність немає, а Муженко опісля скаже, що якби знали про напад Росії, то ніякого параду не було б.  2. Парад не грає ніякої помітної ролі в мотивації суспільства для чогось. Чи знає народ, що в Україні є армія? Знає. Але якщо соціум хоче просто шоу з технікою й оркестрами, лампасоносними генералами й маршем і готовий при цьому всьому платити за це новими Іловайськами - тоді будь ласка. Якщо питання стоїть на повістці - завжди можна обговорити. 3. Грати на публіку м'язами і мати боєздатну армію - різні речі. В тому і проблема, що поки навіть немає чого показувати на таких парадах. Хвалені "Оплоти" і високоточна зброя про яку багато говорили - поки не в пріоритеті поставок для у...

А пам'ятаєте ентузіазм від Майдану? Пам'ятаєте той нестримний порив людей і ту невичерпну жагу справедливості? Ті події ще досі комом стоять і впоминати їх - це вкотре нагадувати собі ціну бажання змін. Але до чого все докотилося? А потім була війна, був Путін і були ГРАДи, був Іловайськ і було Дебальцеве. Була інфляція пам'яті Майдану (хтось згадає зараз за "Небесну сотню"?), яку споганили і спаплюжили ті, хто назвав себе "владою" - кому довірили люди свої долі і хто так нашвидкоруч все злив до примітивних лозунгів "армія, мова віра", Свинарчуків і Кононєнків, вбивств громадських активістів і "проєвропейського Януковича". Хто без совісти і жалю злив всі намагання до зміни системи, до трансформації держави. І від того ентузіазму залишилася пустка - кого перекосили російські "котли", хто виїхав на заграниці й зневіривсь остаточно в можливості змін, а кому просто стало байдуже. Україна перетворилася на невпинний механі...

Прибравши із теми миру на Донбасі всю популістичну водичку, маніпуляції і наївні уявлення про "іншу" Росію -  в решті матимемо доволі зрозумілу картину. 1. Якщо у офісі президента раптом думають, що припинити перестрілки на лінії розмежування то є перший крок до мирного врегулювання - вони глибоко помиляються. Донбаська історія для того і починалася, щоб "стрілялось" і "вбивалось", а не "мирилось" і "домовлялось". 2. Часті  дзвінки  в Кремль ніяк не втихомирять Путіна. Очільник РФ завжди грає свою роль про "іхтамнєтов" і "самостоятєльность рєспублік". Вовчик завжди послідовний у своїй брехні. І будь-який "крок назустріч" він сприйматиме за слабкість, на яку обов'язково слід надавити. Щоб до цього допетрати, новій команді, схоже, потрібен час (ну або кілька сотень вбитих українських воїнів). Однак було б добре, якщо вони це усвідомили до того моменту, коли російська армія знову вирішить "за...