Публікації

ВИРОК ДЛЯ СТЕРНЕНКА: ГРА У СПРАВЕДЛИВІСТЬ.

Зображення
Сергію Стерненку дали 7 років у справі про "викрадення і катування" одеського депутата. Слід відразу сказати, що розгляд перебігу судового процесу наразі позбавлений сенсу, з огляду на ймовірну апеляцію сторони захисту. Тому це лише перший етап - далі більше. Залишимо різного роду "процедурні" речі для  юристів і перейдемо до улюбленого - конспірології та констатацій. "7 років до 7-ї річниці" Мабуть просто співпадіння, однак дата вироку оголошувалася майже день у день з часом 7-ї річниці перебування Арсена Авакова на посту глави МВС. Підсилює подібні підозри і те, що Аваков був чи не найбільш критикованою персоною зі сторони активіста. Знаючи, як очільник МВС і його оточення люблять "працювати зі ЗМІ", можна припустити, що критичні вислови Стерненка дуже сприяли просуванню "правильних" судових висновків.  З огляду на доводи обвинувачення, можна також припустити, що декілька справ проти Сергія мають беззаперечну політичну складову, що яс

КРАВЧУК - ГОЛОВА ТКГ: ДИЛЕМА "МІНСЬКА".

Зображення
Призначення Леоніда Кравчука головою делегації ТКГ у Мінську є всеціло рухом у неправильному напрямку. Причин декілька. Ключова серед них - візіонерська: фігури такого калібру як Кравчук і Фокін не мають чого запропонувати у даному форматі роботи. І користь від такої "діяльності" для держави буде мінімальною, якщо не шкідливою. 1. Повноваження. Логічне запитання виникає із самого старту даної історії - щодо впливу "голови делегації" на процес перемовин. Навіть попри можливу "символічність" такої посади (як у випадку Кучми), чітко визначений куратор процесу повинен бути, за яким "фінальне слово". Кравчук наразі розуміє тільки "вектор на мир", називаючи це "своїм головним завданням". Але не схоже, що наразі у першого президента є необхідний арсенал для організації переговірного процесу для досягнення бодай якогось виграшного результату для України. 

"ПЛЮСИ" У СПРАВІ СТЕРНЕНКА.

Зображення
Як би то цинічно не прозвучало, але у "справі Стерненка" є свої "плюси".  Це вкрай корисна наочна демонстрація і узагальнене нагадування того, наскільки гнилою і міцною залишається система. Попри всі соціальні зрушення, вона нікуди не зникла. Беззаконня, свавілля, замовні напади, вбивства активістів, безкарність замовників і виконавців, криміналітет у спайці із владою - це все ще реалії нашої буденності.  Сюрреалістична картина - поняття "української" відповідальності: тут вона являє собою інформаційні "м'ячики для жонглювання" і аж ніяк не є чітко сформованою інституційною машиною справедливості. Ця справа вміщує у собі весь той масив "болячок", якими повніє тіло України: ангажованість, упередженість, безправ'я і засилля антидержавного лобі.  Так само це нагадування про ще одну складову нашої системи - про регіональний неофеодалізм по всій країні, який завжди ігнорувався у столиці. Децентралізація - це дуже добре (

"ГОЛОС" БЕЗ ГОЛОСУ.

Зображення
Вакарчук вдруге покидає українську політику. У даному контексті - не можна сказати, що його рішення було аж таким несподіваним. Однак були "певні очікування". Так само, як у його прибічників і симпатиків були "певні очікування" на його президентську кампанію, на його підготовку до більш широкої участі у публічній площині, на його роботу над собою, на його чіткий діалог з суспільством. 1. Проблеми Вакарчука - у його цілковитому нерозумінні цілей своїх початкових прагнень: на одних лиш стремліннях далеко не виїхати, а без конкретики - дуже важко формувати завдання на майбутнє. По суті, він пішов у політикум з дуже великою затримкою і з дуже розмитим "меседжем", чим розтринькав купу шансів на роль "альтернативи" (на яку був запит у соціуму, і яку у кінцевому підсумку здобула собі команда Зеленського). Більше того, він говорить, що посади і політична кар'єра та влада його зовсім не цікавлять. І взагалі: він має малий інтерес до такої боротьби, йо

"ГОНКОНГСЬКІ" САНКЦІЇ ПРОТИ США: ЩО ЦЕ БУЛО?

Зображення
У понеділок, 2 грудня, Китай запровадив  перші санкційні обмеження  проти США через втручання Вашингтону у внутрішні справи Піднебесної. Зрозуміло, що інформаційно основний акцент цієї історії не стосується економічної частини китайсько-американських відносин, оскільки мова йде виключно за політику. КАРТИНКА "НОРМАЛЬНОСТІ". В авангарді стоїть проблема Гонконгу, де ще з кінця березня 2019 року тривають протести проти політики Пекіна. Тоді демонстрації розпочались через  зміни до законопроекту про екстрадицію  правопорушників з Гонконгу до континентального Китаю, але цілком зрозуміло, що лише один такий законопроект не міг спровокувати настільки велике обурення. Принаймні, він точно не був основною причиною багатомільйонних маршів. Тут він став, ліпше, приводом або ж тригером до підняття того комплексу китайських внутрішньополітичних проблем, який формувався упродовж двох десятиліть співіснування капіталістичного Гонконгу із комуністичним Китаєм. З одного боку є чудо

РЕВОЛЮЦІЯ БІДНОСТІ.

Зображення
Що мене постійно торкає у дні Гідності та Свободи, які "відзначаються" 21-22 листопада, так це стійке відчуття цинізму. Я часто проходжу Майданом, де стояли ті барикади, де колись відчувалася позитивна атмосфера взаємної допомоги, порозуміння та міжособистісної щирості. А зараз видніються лиш озлоблені барикади байдужості та твердолобства. Всі вони - великі "експерти" у своїх розмовах на вулицях і переходах, великі "політологи" в мережі і дуже "логічні" у своїх аргументах в житті. Так само гаряче бійці невидимого фронту й надалі продовжують свої зеленсько-порошенківські дискусії. Однак у певну мить вони оглядаються навколо і зневірено усвідомлюють, що нема ані достойного життя, ані поваги до себе, ані гідності, за яку так боролись. І тоді настає момент, коли вся та честь, повага, гідність продаються за безцінь брехунам і пройдисвітам, під чиїми прапорами починають давитися з жовчі ці "чудові громадяни", клюнувши на дешеві агіт

КАРТ-БЛАНШ НА СВИНСТВО: ЛИСТУВАННЯ "З ПОВІЯМИ".

Зображення
Нардеп від "Слуги народу" Богдан Яременко  вибачився  "за необдуманий вчинок" перед дітьми і президентом. Спишемо даний факт на умовне етичне пробудження, але в даній історії простежується певна закономірність суспільна. І справа навіть не в тому, що депутат хотів просто "пожартувати", чи то " розвести журналістів ". Не раз доводилося спостерігати, як українці з інфантильним подивом реагують на подібні історії про політиків з інших країн: скажімо, " звільнився через плагіат ", " звільнився через інтимний скандал ", " звільнився через корупцію " і т.д. Для нашого соціуму такі історії - дикість, оскільки громадянська культура все ще застрягла на початках свого еволюційного розвитку. Корупційний  скандал ?  Не проблема ! Сексуальний  скандал ? Та взагалі  байдуже !  Вбивство ?  Гроші і вплив  вирішують все. Скільки таких історій вже було, є і буде? Безліч. Чому? Все це свідчить не просто випадкове перетікання хво

ТАК ЧИ ПОТРІБЕН ПАРАД?

Зображення
Спойлер: ніт. А далі детальніше. 1. Мабуть можна не нагадувати про те, як свого часу вже організовували помпезний парад для  мєнта-генерала , якому за вислугу перед президентом в розпал війни на Донбасі зігнали всю техніку з фронту і чим це все  закінчилося . Покараних досі за ту злочинну халатність немає, а Муженко опісля скаже, що якби знали про напад Росії, то ніякого параду не було б.  2. Парад не грає ніякої помітної ролі в мотивації суспільства для чогось. Чи знає народ, що в Україні є армія? Знає. Але якщо соціум хоче просто шоу з технікою й оркестрами, лампасоносними генералами й маршем і готовий при цьому всьому платити за це новими Іловайськами - тоді будь ласка. Якщо питання стоїть на повістці - завжди можна обговорити. 3. Грати на публіку м'язами і мати боєздатну армію - різні речі. В тому і проблема, що поки навіть немає чого показувати на таких парадах. Хвалені "Оплоти" і високоточна зброя про яку багато говорили - поки не в пріоритеті поставок для у

ІНФАНТИЛЬНА НЕНАВИСТЬ "25/73".

Зображення
А пам'ятаєте ентузіазм від Майдану? Пам'ятаєте той нестримний порив людей і ту невичерпну жагу справедливості? Ті події ще досі комом стоять і впоминати їх - це вкотре нагадувати собі ціну бажання змін. Але до чого все докотилося? А потім була війна, був Путін і були ГРАДи, був Іловайськ і було Дебальцеве. Була інфляція пам'яті Майдану (хтось згадає зараз за "Небесну сотню"?), яку споганили і спаплюжили ті, хто назвав себе "владою" - кому довірили люди свої долі і хто так нашвидкоруч все злив до примітивних лозунгів "армія, мова віра", Свинарчуків і Кононєнків, вбивств громадських активістів і "проєвропейського Януковича". Хто без совісти і жалю злив всі намагання до зміни системи, до трансформації держави. І від того ентузіазму залишилася пустка - кого перекосили російські "котли", хто виїхав на заграниці й зневіривсь остаточно в можливості змін, а кому просто стало байдуже. Україна перетворилася на невпинний механі

У ПОГОНІ ЗА ФІКТИВНИМ МИРОМ НА ДОНБАСІ.

Зображення
Прибравши із теми миру на Донбасі всю популістичну водичку, маніпуляції і наївні уявлення про "іншу" Росію -  в решті матимемо доволі зрозумілу картину. 1. Якщо у офісі президента раптом думають, що припинити перестрілки на лінії розмежування то є перший крок до мирного врегулювання - вони глибоко помиляються. Донбаська історія для того і починалася, щоб "стрілялось" і "вбивалось", а не "мирилось" і "домовлялось". 2. Часті  дзвінки  в Кремль ніяк не втихомирять Путіна. Очільник РФ завжди грає свою роль про "іхтамнєтов" і "самостоятєльность рєспублік". Вовчик завжди послідовний у своїй брехні. І будь-який "крок назустріч" він сприйматиме за слабкість, на яку обов'язково слід надавити. Щоб до цього допетрати, новій команді, схоже, потрібен час (ну або кілька сотень вбитих українських воїнів). Однак було б добре, якщо вони це усвідомили до того моменту, коли російська армія знову вирішить "за