П'ЯТЬ КОЗИРІВ ДЛЯ ГОСПОДАРЯ "МОНСТРА У МІНСЬКУ"

Режим Лукашенки тривалий час здавався безнадійно "застійним". Він цілковито віяв совковим "душком" і такими близькими серцю для пересічних українців "чистими вулицями і махровим порядком". Але щось пішло не за планом і вдягати "вставну щелепу" білорусам після виборів не захотілось. Влада відчула небезпеку і почала вмикати тумблер насильства. 

В останні кілька днів складається непереборне враження того, що політика Лукашенки начисто позбувається самого поняття політики. Там вже навіть не намагаються розігрувати імітацію процесу. Це поступово перетворилося на згусток рефлексій, політичної фантастики та спроб помститися всім і кожному. Історія із затриманням літака в аеропорту Мінська — як черговий тому доказ.

Справа навіть не у тому, що Білорусь по суті перетворюється на державу-терориста, справа у перспективах цієї країни зараз. Зі зрозумілих причин тепер уже "блокадний" Мінськ отримав фактичного господаря і поволі перетворюється на ще одного монстра, якого годуватимуть з Кремля. А монстру геть трохи лишається до продукування людожерських ініціатив і побудови відверто тоталітарного режиму. 

Апетит розігрується величенький, а перспективи задовольнити стабільний "жор" — лише у спайці з Москвою. Бо саме у Путіна є гарантії для Лукашенки на владу і ресурси, яких у Мінська відверто бракує. Саме там лежать ключі до майбутнього Білорусі й путінська адміністрація це чудово розуміє. Чим не козир для Кремля?

Другий козир — що не потрібно просто зараз анексувати цей шмат території. Бо ж там якісь протести, якась "революція", якісь Протасевичі... Набагато краще — перенести весь негатив на конкретну фігуру, яка зробить всю "чорнову" роботу за тебе. І медійного хаю багато, і ти вже не ворог №1 всього світу — адже є Білорусь, яка точно гірша. 

Третій — що не будуть більше у Мінську одним оком дивитись на Захід, а іншим — загравати з КНР. Тут варіант тільки один — "драг нах остен" (на Москву). Тут без альтернатив. 

Четвертий — мати ще один "хороший" привід сказати Європі, що вона "хронічно імпотентна" у міжнародній політиці. Що не вміють домовлятися (у такому випадку — з Лукашенком). Що їхня лінія провалилась і що "вирішити" ситуацію може тільки Путін. Це для Москви є свідченням сили — дипломатичної здатності впливати на когось. А у Брюсселі не можуть і не вміють, бо ж вони просто планктон у цьому океані (як думають у Кремлі).

П'ятий козир — улюблений для путінських: бути посередником. У таких умовах не тільки нормалізувати ситуацію можна, але і вторгувати собі щось. Скажімо, щось, що стосується Криму, енергетики, ну або санкцій. У противному разі — ціпок монстра можна трішки "приспустити" і почути звичне завивання "лібералів з ЄС", приправлене "глибокою стурбованістю".

Для Лукашенки зараз все доволі просто: віддай зовнішню політику з економікою Москві, а сам займайся політикою внутрішньою. Можеш будувати свою маленьку Північну Корею і ніхто  й слова не скаже. А вимога лише одна і доволі проста — демонструвати лояльність. Такий мізер, здається, а дозволяє отримати розширений карт-бланш на задоволення різноманітних політичних девіацій.

У Мінську давно зробили свій вибір, а тим часом на Росії розраховують шанси: у них гра на зовсім іншому рівні. Білорусь для них — просто ще один "хороший козир", який "нарешті повернувся на руки". Особливо на тлі вже анонсованої зустрічі з президентом США Байденом, який, схоже, твердо вірить у здатність "домовитися". Саме у такі моменти Путін вивалює карти на стіл і починає "грабувати казино".