Gaarðaríki

Нічого особистого, просто бізнес Трамп їде в Сінгапур домовлятися з Ином, Трамп їде в Гельсінкі домовлятися Путіним. Дональду байдуже на передісторію та критику - він бачить конкретну ціль. Ми знову повертаємося до очевидного: властива Дональду бізнесова тяга домовлятися вкотре себе проявила. Американський максималізм сповна знайшов своє відображення у даній персоні і критика тут нічим не допоможе, адже для президента США невизначеність - найгірший прояв слабкості. Це прямо суперечить його виборчому слоганові "America great again", тому Трамп робитиме все можливе, щоб надалі гнути свою лінію. У його розумінні подібні кроки - це демонстрація домінації, лідерства і відсутності страху перед проблемою, яку обов'язково слід вирішити. Трамп можливо і має розуміння меж, які надиктовує система міжнародних відносин, однак мотивація закладена в спробі вести діалог зі всіма сторонами, без дотримання будь-якого роду принципів, що не характерно для політиків його рівня...

Фазові переходи завжди цікаві. Тим паче, російські. Чого чекати Україні? Сучасні процеси можуть кардинально вплинути на особливості політики Кремля в майбутньому. Путін "несподівано знову" президент, запитань щодо виборів у суспільства і опозиції не виникало, тому увага переноситься на ті тенденції, які все більш гостро проявляються на локальному рівні. ЗБІЛЬШЕННЯ МАСШТАБУ КРИЗИ В минулому вся громадянська і левова частка політичної активності зосереджувалася у великих центрах, де вирішувались складні для суспільного розуміння проблеми. Периферію, насправді, така активність мало чим обходила, вдовольняючись мінімальною повісткою. Останніми роками намітилась тендеція на перенесення такої активності із Москви і Петербурга на місця, що головним чином пов'язується з ефектами економічної кризи і тривалими санкційними обмеженнями. Найбільші міста не відчули на собі економічних коригувань, а от для провінції це безперечно стало великим ударом. Слабка соціальна ...

Про пережитки міфічного  «братерства» Українці не люблять твердження про «братів»-росіян, повністю протиставляючи себе північно-східному сусідові. Проте подібне протиставлення багато в чому лицемірне. За два десятиліття на Росії виробилась ціла система фіктивних «потьомкінських надбудов», які демонструють навколишньому світові і громадянам РФ картину ілюзорної «нормальності»: вибори, демократія, свобода слова, опозиційні ЗМІ, ринкова економіка… Водночас, Кремль намагався залишити за собою центральну роль у колишніх колоніях. Все тому, що у радянський період союзні республіки безальтернативно приймали московську рознарядку: будь то нова конституція, зміна політики партії, чи то рішення чергового з’їзду – відразу ж слідувало одобрювальне дублювання рішень центру. Союз давно канув в лету, Україна відновила Незалежність, але подібна радянщина залишається дотепер. Закони, економічні уклади, вектори політики – у 90-і роки все успішно передиралося із Росії, неначе в тому б...