УКРАЇНА У "ФАЗОВИХ ПЕРЕХОДАХ" КРЕМЛЯ

Фазові переходи завжди цікаві. Тим паче, російські.

Чого чекати Україні?

Сучасні процеси можуть кардинально вплинути на особливості політики Кремля в майбутньому. Путін "несподівано знову" президент, запитань щодо виборів у суспільства і опозиції не виникало, тому увага переноситься на ті тенденції, які все більш гостро проявляються на локальному рівні.

ЗБІЛЬШЕННЯ МАСШТАБУ КРИЗИ

В минулому вся громадянська і левова частка політичної активності зосереджувалася у великих центрах, де вирішувались складні для суспільного розуміння проблеми. Периферію, насправді, така активність мало чим обходила, вдовольняючись мінімальною повісткою. Останніми роками намітилась тендеція на перенесення такої активності із Москви і Петербурга на місця, що головним чином пов'язується з ефектами економічної кризи і тривалими санкційними обмеженнями. Найбільші міста не відчули на собі економічних коригувань, а от для провінції це безперечно стало великим ударом. Слабка соціальна подушка на фоні санкційної політики поставила пересічних громадян у достатньо скрутне матеріальне становище, проте це ніяк не вплинуло на рівень їхньої довіри до Путіна. В економічному плані Росія майже зупинила своє падіння, що свідчило про адаптацію до кризових умов, проте від цього гаманці населення покращення не відчули. Та і немає гарантій від того, що не буде нового "піке" в майбутньому. Стан вкрай важливої режиму стабільності періодично порушується, а картинка зовнішньополітичної діяльності народ вже не вражає. Саме тому потрібна негайна зміна платівки.

РЯТІВНА АГРЕСІЯ

Сподіватися на кардинальні зміни в Кремлі не доводиться. Путін ще на 6 років, як мінімум, і Москва у наміченій лінії внутрішньої і зовнішньої політики достатньо неповоротка. Країна затиснута в рамках власне створених умов, однак запас міцності режиму все ще великий. "Путінський човник" похитується під впливом ударів мікрохвиль, проте він поки не готовий перетворитися на реальний "Курськ". Буран ще не визрів. Однак міжнародна напруга рано чи пізно все одно знайде шпарину для виходу, тому ескалації  не оминути і варіантом для Кремля міг стати новий зовнішньополітичний вибух у недалекому зарубіжжі. Головне - під таким супроводом вкрай важливо зберігати гостроту і актуальність для народу, так як наступна авантюра має викликати відповідний соціальний фідбек, що скерувало б внутрішньополітичну напругу в потрібне русло. Тим самим можна було б очікувати на зміцнення режиму влади Путіна. 

Якщо аналізувати можливе поле для діяльності, на думку спадають наступні варіанти:
     А) Сирія - вичерпала свій ресурс: країна медійно не така яскрава і не дає необхідного ефекту. Та і достатньо складна для розуміння, викликаючи більше запитань, аніж відповідей у споживача.
Нудна тема.
     Б) Прибалтика - не варіант саме зараз, з огляду на збільшення присутності НАТО. Йти на реальне загострення із Заходом у Москві ніхто не хоче та і немає вигоди від подібного кроку. 
Масштаб замалий.
     В) Білорусь і Казахстан - замало підстав і часу на підготовку суспільства до подібних акцій.
Немає часу. Що ж залишається?

       Г) Україна

Подальше розігрування "української карти" для Путіна майже безальтернативне. Соціальний інтерес до України все ще живий, хоч і не такий запальний, як у перші роки війни на Донбасі. Зараз умови змушують Росію чекати, обираючи найбільш зручний для Кремля варіант. Обраний шлях обов'язково коригуватиметься під впливом геополітичних розкладів і характером міжнародної повістки, як у зв'язку зі справою Скрипаля, подальшою висилкою дипломатів і новими санкціями. Тому, момент для росту активності не дуже влучний. Для Путіна важливо знайти момент входу в партію, яка означатиме динамічне збільшення рівня ставок на геополітичному столі до крайньої межі. Тому на кону стоїть не Україна - на кону стоятиме путінська Росія.

ЄВРОПА "РІЗНИХ ШВИДКОСТЕЙ"

Москва вперто намагається знайти інтересантів своїх проектів, купуючи їхню лояльність можливими знижками на енергоресурси. Займаючись "шрьодеризацією" Європи, Росія не могла б не звернути увагу на суттєвий дисбаланс політики поміж країн ЄС. Єдності немає, як і бажання повністю відмовлятися від російського газу. Поруч з цим, для Росії прийнятною і дуже влучною є ситуативна напруга в українсько-угорських та українсько-польських взаєминах. Варшава і Будапешт не перший рік демонструють показову самостійність в рамках європейської політики і для Путіна вкрай важливо задіяти такий фактор у можливій майбутній кампанії, граючи на історичних і етнонаціональних почуттях угорців і поляків відповідно. Ще більш логічним кроком - стала б спроба штучно підігріти конфлікт ззовні.

СТАБІЛІЗАЦІЯ ЗА РАХУНОК УКРАЇНИ

Електоральний цикл в Україні лиш набирає обертів. Влада проводить зачистку політичного поля, однак це не вирішує проблему з можливими спробами до дестабілізації. Вкотре скочуюсь в бік авторитаризму, система влади в Україні таким чином тимчасово убезпечує себе від можливих соціальних вибухів, що, з однієї сторони, має свою позитивну сторону, адже новий сплеск обов'язково спробувала б використати у своїх інтересах російська сторона. Однак і без того, Кремль має вдосталь важелів потенційного впливу на майбутні події, не вступаючи поки активно в українські справи. Релігійні організації, лояльні "русскому міру" політичні проекти, Віктор Медведчук, політичні в'язні та військовополонені, мовне питання, спекуляції на історичній тематиці, національні меншини - для Путіна точно буде де розвернутися. Та і не варто списувати з рахунків можливі нові помилки зі сторони української влади, оскільки логіки в діях серед можновладців завжди було вкрай мало.

Не виключено, що для досягнення своєї цілі Росія спробує повторно провести диверсійну кампанію, підкріплену інформаційними атаками. Новий виток протистояння на Донбасі потребуватиме використання широкого спектру методів. Не слід виключати терористичні акти у прифронтових містах, столиці і проти представників окремих силових відомств. Ціль Кремля - підготовка і організація хаосу, який з конкретного моменту має перерости у відкриту війну між проксі-силами РФ та Україною, задля: а) консолідації російського суспільства і зміцнення режиму Путіна; б) нової спроби розширення Лугандонії і подальшої дестабілізації України всіма можливими методами.

ЯК ПІДСУМОК

Україна у свідомості політичної еліти і суспільства Росії - це невід'ємна складова імперії у всіх її відношеннях. Для них ми - частина великої країни, суб'єкт федерації, але аж ніяк окрема держава і суб'єкт міжнародної політики. Кремль чіплятиметься за найменшу можливість, аби втримати Україну під своїм контролем. На противагу цьому, в Україні за чотири роки війни немає повного розуміння того, що Росія - це проблема "назавжди" і наскільки згубним для України інструментарій "м'якої сили". Шовінізм колишніх імперій фундаментально-хронічний, який неможливо просто применшувати санкціями, імітацією державного розвитку, чи військовими акцентами. Таку проблему можна вирішити тільки знищенням противника комплексно - через стратегічно важливі для держави і суспільства рішення на всіх рівнях і в усіх сферах одночасно. Це потребує загальнодержавної мобілізації в такий особливий період національного становлення.

Ми знаходимося на порозі можливої нової великої війни, яка обмежує Україну у багатьох аспектах. Проблеми пов'язані між собою і мова йде в першу чергу за можливість відповіді з боку суспільства на внутрішні виклики, що не дозволяє вчасно (і головне - якісно) реагувати на потенційні зовнішні виклики. Простих рецептів немає, адже обставини сильніші за нас. Залишається просто чекати і сподіватися на більш м'яку форму майбутньої м'ясорубки.