РЕВОЛЮЦІЯ БІДНОСТІ.

Що мене постійно торкає у дні Гідності та Свободи, які "відзначаються" 21-22 листопада, так це стійке відчуття цинізму.

Я часто проходжу Майданом, де стояли ті барикади, де колись відчувалася позитивна атмосфера взаємної допомоги, порозуміння та міжособистісної щирості. А зараз видніються лиш озлоблені барикади байдужості та твердолобства.

Всі вони - великі "експерти" у своїх розмовах на вулицях і переходах, великі "політологи" в мережі і дуже "логічні" у своїх аргументах в житті. Так само гаряче бійці невидимого фронту й надалі продовжують свої зеленсько-порошенківські дискусії. Однак у певну мить вони оглядаються навколо і зневірено усвідомлюють, що нема ані достойного життя, ані поваги до себе, ані гідності, за яку так боролись.

І тоді настає момент, коли вся та честь, повага, гідність продаються за безцінь брехунам і пройдисвітам, під чиїми прапорами починають давитися з жовчі ці "чудові громадяни", клюнувши на дешеві агітки. Мова зараз не за чийсь конкретний елєкторат, мова за тих людей, які нас оточують, які живуть поруч нас.

Придивіться ближче і ви зрозумієте, що їм, насправді, нічого особливого у цьому житті не треба. Кому що було потрібно - ті виїхали на заробітки і закордони. Тому вся та політика, соціум, економіка і тим більше культура для такого контингенту, який лишився тут - проблема десятого значення. У них на горизонті - виключно проблема виживання.

Вкотре помічається, як вся ця реакціоністська маса почала дуже хутко ізольовуватись у такі собі "міні-спільноти" однодумців, в яких форсовано будуються соціальні мури від інших "спільнот". Вони перебувають у інформаційному вакуумі, який же створили власноруч. В таких умовах кожен з них певен у своїй правоті, кожен вірить, що за ним правда, не намагаючись дослухатися до іншої сторони. І це ми не говоримо зараз за тимчасово окуповані території - там поки все і так зрозуміло.

Так що ми тоді "відзначаємо" цими днями, шановні? Про яку повагу і гідність йде мова?

Інший момент - що народові простіше провести молебень до річниці, поплакатися на несправедливість життя, вкотре "по статистиці" згадати про тисячі убитих на війні, а потім піти до нашвидкоруч змонтованої сцени на Майдані, де вже розспівують десяту пісню про хороше життя і хильнути за рогом "за здоров'я". Просто повальне лицемірство.

Красива ідея і символи Революції Гідності перетворилися у революцію бідності: бідності у думці, поглядах, орієнтирах. Українці так і не навчились бороти у собі рабську ментальність і всеохоплюючу обмеженість. Ця постійна тяглість до уособлення перспектив своїх і країни крізь призму вождизму політиків, моралізаторства ідіоцьких інститутів з сумнівною репутацією і псевдолідерів громадської думки, безмежної кількості соціальних міфів і шизофренічних протирічь в світогляді - все це свідчить лиш про те, що ніяких змін не відбулося. Та якщо навіть корективи і були, вони були настільки мізерними і ницими у загальному масштабі, що і не дивиною є той стан справ, який існує тепер.

Відбулася галопуюча інфляція пам'яті, фактичне забуття Героїв Майдану і повна втрата розуміння, якою ціною здобувалася та Гідність. Це як довго і нудно боротися за власну честь і одномоментно обнулити ті намагання, продавши її за безцінь першому зустрічному.

Можливо українці люди і хороші, вони прагнуть жити краще, але у своїх деструктивних прагненнях, у своєму невмінні використовувати шанси, у свої алогічності та інфантилізмі вони спроможні дати фору будь-якій політичній нації цивілізованого світу.

І ось ці постійні зволікання між ура-патріотичною і відверто зрадницькою риторикою всіх тих, кого ми називаємо "народом" - свідчать про соціальну незрілість, яка виражається у дитячій реакції на всілякі там свята, паради, стадіони, ставлення до політики і до пам'яті, яка знецінюється і паплюжиться повальним твердолобством.

---

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ІНФАНТИЛЬНА НЕНАВИСТЬ 25/73.