АЗОВ або Як вхопити час за хвіст

Ситуація у Азовсько-Чорноморському районі загострюється. Обшук російськими силовиками торгівельних суден, що прямують до азовських портів України, затримання українських моряків та рибалок, відпрацювання Чорноморським флотом РФ в рамках масштабних навчань алгоритму та практичної реалізації блокування Керченської протоки, будівництво "Кримського мосту" та ще багато іншого - це ті кроки, які робить Кремль впевнено та не боячись наслідків, адже усвідомлює слабкість позиції України в цьому районі після анексії Криму. Тому задля кращого розуміння теперішніх подій в цьому районі слід проаналізувати причини слабкості України. В цьому питанні, на мою думку, доречним буде розділити аналіз по сферам, адже як ми побачимо згодом, проблема є комплексною і охоплює не тільки один аспект.

ВОЄННО-ПОЛІТИЧНА СФЕРА

Морський сегмент

Анексія Криму якісно перекроїла воєнно-політичну ситуацію для України, не говорячи уже про весь Чорноморський регіон. Ця подія має наслідки і для позицій Україні в Азовському морі, якому критично важливий зв'язок з Чорним. Окрім того, що РФ перетворила Крим на величезну військову базу зі значним та різноманітним арсеналом озброєнь, їй також вдалося витіснити Військово-морські сили України з території Криму. Україна, яка змушена була передислоковувати свій флот, обрала для нового місцерозташування сил Одесу. Таке нове географічне позиціонування українського флоту було вимушеним і, в цілому, правильним (Одеса чи не єдиний порт після анексії Криму, який здатен забезпечувати потреби ВМС України), проте воно також де-факто ускладнює оперативність та ефективність українського флоту в районі Азовського моря з наступних причин: 

• Одеса більш віддалена від Керченської протоки, ніж попередній пункт базування Севастополь, що робить потенційну реакцію флоту на ймовірну блокаду Керченської протоки Росією або ж навіть її атаку на азовське узбережжя України дуже повільною і легкою для протидії російськими збройними силами. 
• Фактичний контроль РФ над Кримом змушує ВМС України давати значні географічні гаки, щоб добратися в район Азову. Така ситуація дозволяє росіянам перехоплювати українські кораблі ще на підході до їх пункту призначення 

До цього слід додати те, що Україна не володіє самодостатніми військово-морськими силами в Азовському морі і наша присутність там обмежена кораблями берегової охорони, які є слабко озброєними та не можуть створити серйозних перешкод російському флоту у разі спроби останніми здійснити десантну висадку на азовському узбережжі України. Швидко ж створити хорошу Азовську флотилію ВМС України уже надзвичайно важко з об'єктивних причин, а саме технологічної складності, довготривалості будівництва бойових кораблів, потреба колосальних обсягів фінансування та відсутність індустріального потенціалу для форсування розвитку програми створення нових кораблів. 

Деблокування ж Керченької протоки, навіть у разі успішного підходу українських ВМС в цей район, видається практично місією нездійсненною через те, що український флот катастрофічно поступається в якості та кількості російському флоту, а також ЧФ РФ завжди зберігає за собою можливість отримання швидкого підкріплення з Криму та Кубані, в той час як український флот не може розраховувати на мобільне підкріплення не з боку морських сил, не з боку сухопутних та повітряних. 

Як ми бачимо, у морському сегменті українська позиція уже є програшною та безперспективною і саме це дозволяє уже говорити, що Азовське узбережжя не має стратегічно хорошої морської захисної лінії і є надзвичайно вразливим до потенційних атак РФ з моря. Дещо краще справи із сухопутним та повітряним аспектами воєнно-політичної ситуації в Азовському морі.

СУХОПУТНИЙ ТА ПОВІТРЯНИЙ СЕГМЕНТИ

Тривала збройна війна з РФ на Донбасі змусила українські збройні сили модернізуватися і вийти на якісно новий рівень технічного оснащення, бойової підготовки та тактичного вміння. Це також змусило приділяти більшу увагу безпеці ключових азовських міст, хоча й акцент залишається на сухопутних ділянках, адже ключова загроза все ж залишається на Донбасі. Попри відсутність як такої морської лінії захисту азовського узбережжя, Україна має сухопутні сили здатні протистояти російській десантній навалі. Наявність в нашій армії ряду тактичних високоточних озброєнь з ракетами типу "земля-земля" дозволяє нам сподіватися на те, що силами сухопутних сил вдасться завдати серйозної шкоди російському десанту. Також ми володіємо хоч і слабкими (за мірками тієї ж РФ) повітряними силами, але здатними теж протидіяти морській атаці Росії. 

Проте навіть такі видимі переваги української позиції на суші та в повітрі, якщо порівнювати з морським становищем, є недостатніми та здатні давати надію швидше на тактичний опір, але не стратегічний. Причини цьому полягають в специфіці російської воєнно-політичної позиції в цьому районі, а саме наступні:

• після анексії Криму РФ нашпигувала півострів новітніми протиповітряними системи С-400, які своїм радіусом дії охоплюють усе Азовське море та українське узбережжя. Це дозволяє Кремлю розраховувати, що ці системи закриють небо для українських літаків у разі їх спроби завадити десантній висадці російських військ. І цей розрахунок не є наївним ще й тому, що практично всі бойові кораблі ЧФ РФ оснащені власними зенітно-ракетними комплексами, які в поєднанні з С-400 в Криму здатні забезпечити повітряну безпеку для десантних сил та відкрити небо для російської бойової авіації.
• якщо і говорити про певний вид озброєння, в якому РФ вдалося стрибнути вище голови,то це засоби електронної боротьби. Ефективність і новітність російських засобів була підтверджена навіть США у Сирії, коли вони були змушені відмовитися від польотів бойових дронів в районі Ідлібу через ефективну роботу російських електронщиків. Цей вид боротьби є критично важливим і може зіграти свою роль на потенційно воєнному театрі в Азовському морі.
• іншою загрозою для українських сухопутних сил є оснащення багатьох кораблів ЧФ РФ крилатими ракетами "Калібр", які теж добре проявили себе в Сирії. Ці системи можуть бути використані для попереднього знищення ключових позицій української армії, щоб мінімізувати опір російському десанту. Критичною же стає така загроза тому, що попри наявність хоч і старих, проте дієвих систем протиповітряної боротьби в ЗС України, ми не маємо практично жодної ефективної системи протиракетної боротьби. Ми не маємо ракетного щита і це може зробити "Калібр" смертельною зброєю в Азові.

Донбас. РФ завжди зберігає за собою можливість нанесення одночасного, відволікаючого удару зі сходу в районі Маріуполя, що розтягне українське лінію оборони, а отже послабить її щільність. Проводячи проміжні підсумки щодо воєнно-політичної сфери українських позицій в Азові, ми можемо пересвідчитися, що у цьому плані ми маємо майже програшну позицію, де ситуація з морською лінією оборони катастрофічна, а сухопутна та повітряна лінії оборони, попри певну перевагу над морським простором, теж є слабкими. Це дозволяє нам припускати, що азовське узбережжя України, Азовське море - це воєнно-політична ахіллесова п'ята України, стрілу в яку може бути запущено будь-якої миті. Буде це у вигляді воєнно-економічної (це нерозривно) блокади чи, ще гірше, атаки на азовське узбережжя.

ЕКОНОМІЧНА СФЕРА

Існуючий стан речей в районі Азову уже є економічно невигідним для України, навіть не прораховуючи подальші сценарії. Згадані на початку цього допису затримання моряків та рибалок, огляди суден російським ФСБ створюють додаткові труднощі постачальникам та покупцям, що виливається в зайві витрати, бюрократичну тяганину, вихід за часові рамки транспортування, які прописуються в контрактах. Все це шкодить торгівельній та інвестиційній привабливості азовських портів, які й так не були і не є надпривабливими для інвестора. "Кримський" міст також додав проблем, адже після здачі в експлуатацію Росія ввела нові технічні стандарти для кораблів, які слідують в Азов, що звузило кількість потенційних постачальників до українських портів Азову. 

І тут теж слід додати, що раніше теж були проблеми із завантаженістю даних портів, які після анексії Криму, а точніше, після взяття під контроль Керченської протоки, тільки загострюються. Все це створює складну економічну ситуацію в азовських містах-портах, яка поки ще утримується більше на рівні економіки, але має тенденцію до переходу у розряд глибокої соціальної кризи, здатної викликати безробіття та загалом різке погіршення економічного становища, продиктованого економічним занепадом портів, критично важливих економічних об'єктів для того ж Маріуполя, Бердянська та інших міст азовського узбережжя.

Що вже говорити про розробку сценарію потенційної блокади Керченської протоки (дуже ймовірний інструмент тиску РФ на Україну) для українських торгівельних суден, які прямують до Азову. Це реальна загроза існуванню азовських портів як таких. Так, Україна зможе оперативно перенаправити вантажопотоки до порту Одеси, проте це не вирішить проблему азовських портів. Окрім того, що постачальники та покупці стикнуться з додатковими витратами від переорієнтування на Одесу (а Одеса буде підіймати ціни через зникнення конкуренції), ми ще й отримаємо ситуацію потенційного соціального вибуху в містах азовського узбережжя. Я думаю, що не варто говорити чим такі вибухи небезпечні в районах, наближених до зони бойових дій з наявністю маргіналізованого осередка, яке здатне перейти на сторону противника і використати соціальний вибух на свою користь.

Як і з воєнно-політичним становищем, економічні позиції України на Азові теж суттєво постраждали від анексії Криму та отримання Росією можливості впливати на логістику між Чорним та Азовським морем. Навіть не використовуючи найбільш жорсткі методи тиску на Україну в Азові, а саме блокаду чи військове вторгнення, Кремль уже здійснює серйозний економічний тиск, особливо враховуючи те, що зараз сезон жнив, а азовські порти масово використовувалися саме влітку, для завантаження на судна продовольчого зерна. Таймінг такого тиску РФ теж може бути викликаний цим фактором.

ІНФОРМАЦІЙНА СФЕРА 

Дуже довгий час і донині Азовське море володіє слабким інформаційним потенціалом в міжнародному інформаційному середовищі. Це пояснюється тим, що за часів СРСР світовою спільнотою воно сприймалося як внутрішня водойма "Росії", а тому до нього був такий же інтерес, як до Байкалу, грубо кажучи. Після розвалу СРСР Азов став інформаційно внутрішньою справою України та Росії, на яку іноземні держави не звертали (не звертають) особливої уваги. Відсутність інших акторів в цьому районі, в першу чергу впливових, відносний спокій в Азові протягом десятиліть зумовили відсутність навіть мінімального інтересу до цього субрегіону світовими чи то навіть просто європейськими ЗМІ.

Такий стан речей небезпечний для України, адже у разі загострення ситуації інформаційно Азовське море набиратиме ваги повільно і потребуватиме реальної великої гостроти, щоб вивести себе на перші шпальти світових ЗМІ. Так, ми можемо сподіватися на позитивну для нас дипломатичну реакцію Заходу у разі агресії РФ в цьому районі, проте перехід до практичних дій європейськими державами та США може бути повільніший, адже в цьому районі у них практично немає інтересів, а інформаційний тиск на західні уряди буде не таким великим через незначний інформаційний потенціал Азову. Все ж, я думаю, що Азовське море може стати причиною посилення практичного тиску на РФ, але велику роль тут відіграє час. На мою думку, Азовському морю на інформаційну розкачку потрібно значно більше, ніж Донбасу та Криму. На жаль.

БОРОТЬБА ЗА ЧАС?

Ось головний ресурс, який нам потрібен на цьому етапі. Перевага у військовій сфері, можливість економічного блокування Азову, інформаційна слабкість цього району, що разом траснформується у політичні виклики для України - це те, що Кремль уже має на руках як інструмент. І для них це уже, в великій мірі, питання таймінгу, коли саме це використати, за яких умов і коли саме будуть мінімальні ризики для самої РФ. Тому тактичним і надзвичайно важливим завданнм для Києва є виграти час, максимально відтягнути, а то й унеможливити, блокаду або ж атаку РФ на азовське узбережжя. Для цього нам потрібно актуалізувати Азов не тільки на інформаційному рівні, але й на політичному. Вихід - дипломатія.

Можливо, я зараз напишу певну "зрадницьку" ідею, але Україні не слід провокувати загострення в площині практичних дій. Ми програємо в часі і загострення тільки продемонструє цей часовий розрив і призведе до колапсу. Нам потрібно для початку політично актуалізувати тему. В першу чергу, мова йде про привернення українськими дипломатами уваги міжанродних організацій, урядів провідних держав світу до Азову, що має вилитися у їх дипломатичні заяви, а отже уже в певне акцентування ока на проблемі в Азовському морі.

Також, на мою думку, ефективним має стати включення теми Азову в дискусії на рівні "нормандського формату". Якщо це питання вдаться закріпити в порядку денному, то Росії доведеться це питання обговорювати, "варити" в дипломатичному середовищі, що ймовірно відтягне час до початку практичних дій.

Звичайно, було б дуже добре актуалізувати проблему не тільки через політичні канали, а й безпосередньо через інформаційні ресурси. Проте Україна володіє обмеженим фінансовим потенціалом, щоб заохотити провідні світові ЗМІ робити великі матеріали про Азов. Тому наша надія саме на політику, яка може дати комплексний інформаційний ефект. Хоча відкидати роботу зі світовими ЗМІ зі столу потенційних інструментів впливу на РФ не можна. Образно кажучи, нам потрібні політичні софіти над Азовським морем. Нехай зі слабким світлом, але такі, що дозволять Кремлю усвідомити, що планований бруд буде помітним всім, а отже наслідки можуть наступити швидше, ніж вони очікували. І вони можуть бути більшими.

ЩО Ж РОБИТИ З ЦИМ ТРОФЕЄМ?

Щоб дати відповідь на це питання, слід розібратися, що ми робитимемо паралельно з процесом боротьби за час. Час нікчемний без його змістового наповнення, тому слід виокремити наше "домашнє завдання":

• розвиток ВПК в сфері будівництва військово-морського флоту, ПРО, ППО та загальний армійський розвиток. Якщо щодо трьох останніх моментів зрозуміло, то з флотом справи важчі, але це те, що ми МАЄМО робити. І ось тут ключовий акцент має бути на будівництві військових кораблів з малою осадкою, що дозволить їм оперувати в Азовському морі. Це складний, тривалий, енерго- і фінансово затратний процес, але створення боєздатної військово-морської сили в цьому районі є обов'язком України, адже ми фактично поки не маємо морської лінії оборони азовського узбережжя. В цьому контексті цікавим має бути ідея залучення американських інвесторів в цей сегмент, адже останнім часом ми бачимо, що США все більшу увагу приділяють нашому ВПК і будівництво бойових кораблів може стати цікавим потенційним активом для інвесторів. Ми повинні максимально сприяти тим бізнес-проектам, які несуть користь національній безпеці України; 

• ряд воєнних заходів в районі Маріуполя, щоб максимально відтіснити російських військових та їх сателітів від головного міста азовського узбережжя. Надійний пояс безпеки на азовському узбережжі - це запорука того, що другий сухопутний фронт зі сторони Донбасу при одночасній спробі висадки російського десанту буде менш дієвим в аспекті розтягування українських сил в районі Маріуполя.

• розробка економічно-соціальних планів амортизації шкідливої дії провокаційних дій Росії в Азовському морі та Керченській протоці. Україну не має захопити зненацька блокада, а тому нам потрібен чіткий план. Мова йде про швидке переорієнтування вантажопотоків з мінімальними втратами для постачальників та покупців, консервація азовських портів, забезпечення портовиків роботою, що мінімізувало б вплив закриття портів на соціальне становище в регіоні. Ціль держави - запобігти соціальному вибуху, створивши програми амортизації. Шкода буде завдана у будь-якому випадку, але нам під силу визначити чи вона буде нищівною, чи помірною. 

КАНАЛ

І я б виділив ще одне "домашнє завдання" для України, яке потребує виокремлення. Якщо його невиконвати уже, то хоча б всерйоз обговорювати - будівництво каналу, який з'єднав би підконтрольне Україні чорноморське узбережжя з Азовом. В свій час російськими ЗМІ, з ціллю залякування своїх громадян, було вкинуто фейк про те, що Україна планує прорити канал в районі Перекопського перешийку, щоб фактично перетворити Крим на острів. Проте, на мою думку, такий варіант, навіть за умови, що він може обговорюватися, є поганим для України, адже фактично дозволяє перетворити Крим на неприступну фортецю. Створення додаткового водного бар'єру в районі Перекопу - це робота на укріплення військових позицій Росії в Криму.

На мою думку, оптимальним є варіант побудови каналу північніше, використовуючи Дніпро в районі Херсону та Нової Каховки як першу ділянку каналу та наступним виведенням каналу до Азову в районі Азовського. Такий варіант дозволяє тримати Крим на "витягнутій військовій руці" та створює можливість кораблям ВМС України швидко перекидати свої сили в Азовське море. Такий проект є питанням національної безпеки України, а тому потребує, в разі схвалення, нагальності та високої якості виконання. Також такий проект дозволить відкрити азовські порти для економічного життя і забезпечити їх альтернативними шляхами.

Так, це проект дуже великий і потребуватиме значних коштів, це безсумнівно. Держава змушена буде виступити ключовим інвестором, а згодом і оператором каналу, бо це, в першу чергу, створюється для потреб національної безпеки, а саме забезпечення морської лінії захисту Азовського узбережжя. Проте цей проект володіє потенціалом, щоб стати цікавим інвестору, зокрема мова може йти про аграрний сектор, який зацікавлений в функціонуванні азовських портів і переорієнтування на другі порти в Чорному морі стане додатковою фінансовою ношею. Те, що держава буде оператором такого каналу, дозволить уряду створювати додаткові економічні преференції тим суб'єктам, які будуть зацікавлені в транспортуванні вантажів до Азову. Ключова роль держави сприяє також тому, що від інвестора не потрібно буде вимагати колосальних коштів, адже часткова участь приватного сектору вимагатиме такої ж часткової участі його капіталу в розвитку проекту. Тому не наївним є розгляд такого проекту як потенційно інвестиційно привабливого, хоча слід зауважити, що економічні реалії України змінні, а тому проект може бути як інвестиційно цікавим, так і зовсім нецікавим.

Такий проект - це чи не єдиний спосіб забезпечити ВМС України можливість знову оперувати в Азовському морі, а отже покращити наші військові позиції там. Також це чи не єдина можливість забезпечити морські порти Азова роботою, для яких такий канал стане рятівним кругом у разі блокади Керченської протоки. Тому це боротьба за військову, економічну та соціальну безпеку України та азовського узбережжя зокрема.

ВИСНОВКИ

Я не хотів би тут писати типовий науково-публіцистий висновок із узагальненнями, клішованими науковими фразами і так далі. Я хотів би завершити базовою ідеєю. Крим український, але ми повинні розуміти і визнавати фактичний стан речей і відповідно до цього оцінювати перспективи. Ми не можемо розраховувати на швидке повернення Криму за нинішніх умов (а сигналів до зміни якісного наповнення середовища немає), а тому ми маємо приймати цю ситуацію за реальність, з якою треба взаємодіяти. Ця реальність тикає пальцем нам на Азовське море, Керченьку протоку ще з 2014 року і ми вже втратили чимало часу. Не можна більше втрачати, тепер його треба відвойовувати, щоб зробити те, що мали б зробити за останні 4 роки. Хоч і є певні зрушення, але їх мало і ми стратегічно не змінили ситуацію в Азові.

Мої ідеї можуть бути хибними, нереальними та висмоктаними з пальця, проте я буду радий, якщо моя інформаційна піщинка доєднається до інших, щоб запустити широкий процес обговорення ситуації в Азовському морі і що можна зробити, щоб виправити наше становище.