"ПІВНІЧНИЙ ПОТІК - 2". НЕСКАЗАНЕ.

"Північний потік - 2". 

Здається, що про цей енергетичний проект РФ не говорив тільки лінивий. Політики, експертне середовище, пересічні споживачі інформаційного продукту щодо цієї енергетичної ініціативи - всі в більшій чи меншій мірі говорять про "Північний потік - 2". Цей проект, як своєрідний "кубик Рубіка", покрутили в руках всі, роздивившись його економічну, юридичну, дипломатичну, геополітичну сторони і загалом майже всі аналітичні оцінки є вірними і добре описують сутність пропонованого трубопроводу. Якщо мова йде за Україну, то, звичайно. що у нас ця ініціатива сприймається переважно в геополітичній площині, як план РФ по посадці Європи на "газову голку" і тим самим впливаючи на систему прийняття рішень в державах цього регіону. Також не оминається і економічний вимір, адже робота "Північного потоку - 2" на повну потужність - це серйозний ризик для української ГТС, яка може втратити свою транзитну роль, а це потягне значні фінансові втрати для бюджету України (тільки в 2017 році НАК "Нафтогаз" отримав прибуток в розмірі 36,5 млрд. гривень від транзиту газу через територію України) та серйозний тиск на гривню. В ЄС оцінка цього проекту неоднозначна: значна частина держав виступає проти нього, вбачаючи в ньому геополітичну загрозу єдності ЄС; інші обмежуються в оцінці переліком енергетичних та екологічних ризиків, а є держави, які просто вбачають в ньому економічного конкурента своїм проектам. Не говорячи уже навіть про ФРН, яка бачить в "Північному потоці - 2" тільки комерцію (хоча я впевнений, що розумом розуміє інші фактори також) і тому приймає активну участь у його реалізації.  Підкинув дров і Д. Трамп, який виступає проти реалізації цього проекту, навіть погрожуючи накладанням санкцій на європейські та російські компанії, які причетні до нього. За, безумовно, вдалою аргументацію, яка опирається, в першу чергу, на політичні, енергетичні аргументи, ховається меркантильний інтерес Вашингтону, який давно прагне зайти на європейський ринок газу і відібрати у росіян частки на деяких ринках. Звичайно ж, "Північний потік - 2" аж ніяк не сприяє таким планам США. Проте у всьому цьому інформаційному шумі навколо газового проекту "Газпрому" дещо загубився, а якщо й знаходиться, то не зовсім сповна якісно інтерпретується, фактор Польщі. І саме його я спробую проаналізувати, адже, на мою думку, щодо Польщі і "Північного потоку - 2" є багато несказаного і це несказане відкриває нам нові горизонти розуміння геополітичної ситуації в Європі.

На перший погляд, все зрозуміло з позицією Польщі, адже офіційна Варшава постійно публічно говорить про своє ставлення до "Північного потоку - 2". Варшава проти. Проти, бо вбачає в проекті геополітичну загрозу, що, в великій мірі, продиктовано як оцінкою поляків сучасного стану міжанродних відносин і ролі РФ в них, так і сформованим історично світоглядом, в якому Росія завжди була одним із головних ворогів польського народу. Проти, бо офіційно заявляє про підтримку України, а реалізація "газпромівської" ініціативи - це ризик знівелювання ролі української ГТС. Але при оцінці позиції Польщі, на мою думку, ми занадто багато уваги приділяємо політиці, а не занурюємося в економічні інтереси Варшави, які безумовно присутні і які я спробую коротко розібрати.

Почнемо з очевидного, Польща є такою ж транзитерською державою для російського газу як і Україна. Російський газ потрапляє в ГТС Польщі через два шляхи - Україна (з її розгалуженою системою газопроводів) та Білорусь (через "Ямал - Європа"). Отримуючи значні фінансові вливання за послугу транспортування російського газу на інші європейські ринки (в першу чергу, мова, звичайно ж, йде за Німеччину), Варшава отримує не тільки економічні переваги, але й можливість бути стратегічно важливим енергетичним гравцем для всього ЄС, що, в свою чергу, дозволяє реалізовувати таку енергетичну позицію у політичній площині. Відстоюючи збереження української ГТС, Польща не стільки дбає про нас, як про себе, адже розуміє, що якщо Москва повністю переключиться з українського транзиту на інші шляхи доставки, це потягне значні економічні втрати для самої Польщі. Таким чином, Варшава також несвідомо стає енергетичним союзником Білорусі, для якої питання збереження транзитної ролі стоїть також дуже гостро (чим користується РФ, щоб шантажувати Мінськ). "Північний потік - 2" у цьому контексті - це очевидна загроза не тільки для України та Білорусі, які бояться втратити одну із небагатьох своїх енергетичних переваг, але й для Польщі, яка ризикує втратити статус стратегічної транзитної ланки між РФ та найбільш ємкими (з точки зору споживання газу) ринками західної Європи. 

Проте це не тільки страх втратити гроші через мінімізацію власної транзитної ролі. Війна між Україною та Росією, яка розпочалася в 2014 році, і наступні рішення Києва по диверсифікації поставок газу та поступової (а тепер уже остаточної) відмови від контрактів з "Газпромом" про постачання російського газу (російський газ ми все ще купуємо, просто у інших гравців), представили перед Варшавою унікальний шанс стати потужним енергетичним гравцем, але уже у якості експортера газу. Розуміючи наскільки українська економіка залежна від газу (тільки в 2017 році ми використали близько 32 млрд. куб. м.), Польща почала нарощувати імпорт природнього газу (в тому числі з РФ), штучно створюючи надлишки газу, які можна продати Україні, але уже, зрозуміло, з суттєвою націнкою. Виникає логічне питання - до чого тут "Північний потік - 2"? Як він може завадити польській стратегії з продажу газових надлишків Україні? І ось тут варто перестрибнути до Берліну. 

Довгий час Німеччина була вимушена платити високу ціну за російський газ у зв'язку з тим, що не існувало прямого газопроводу між Росією та ФРН. Постійна потреба платити великі транзитні гроші Україні та Польщі (що безумовно вкладалося в ту ціну, яку їм міг запропонувати "Газпром") змушувала Берлін шукати варіанти виходу з такої ситуації та можливості здешевити для себе російський газ. Результатом таких пошуків став запуск у експлуатацію в 2012 році (мова йде про рік запуску на повну потужність двох ниток газопроводу "Північного потоку - 1") газопроводу між ФРН та РФ, який пролягає по дну Балтійського моря,  ). У 2017 році завантаженість "Північого потоку" склала 51 млрд. куб. газу (що вперше склало майже 93% проектної потужності "Півнчного потоку"), але цікавим тут є інший статистичний показник - 53,4 млрд. куб. газу в 2017 році було імпортовано Німеччиною в "Газпрому". Як ми бачимо, потужностей "Північного потоку - 1" уже, в цілому, достатньо, щоб забезпечувати майже повністю експорт російського газу до ФРН. Але в цих умовах Берлін погоджується на "Північний потік - 2", проектна потужність двох гілок якого планується на рівні 55 млрд. куб. м. газу на рік. Чи Німеччині потрібно стільки газу, скільки можуть дати два "Північні потоки"? Однозначне НІ. Потужності цих двох проектів значно перевищують рівень споживання газу в Німеччині на рік, не говорячи уже про те, що Берлін не збирається постачати весь газ з РФ і не планує відмовлятися від системи диверсифікованих поставок. Питання - навіщо тоді ФРН "Північний потік - 2"?

Трейдер. Це відповідь. І це також той статус, якого хоче набути ФРН. Довгий час, Німеччина не могла ним бути в повній мірі через фактор України, Польщі, Словаччини, які забрали собі транзит, отримуючи з нього прибутки і тим самим здорожчуючи газ для Берліну. Не маючи потрібної газової інфраструктури по причині історичної відсутності прямого енергетичного зв'язку з російським енергоджерелом, ФРН не могла стати транзитером і самій на цьому заробляти. Закупляти ж газ і потім його перепродавати (як це робить Польща) для Німеччини навряд чи вдалося б, адже до самих кордонів доходить уже дуже дорогий газ (через згадані вище транзитні витрати) і перепродавати його - це ризик не знайти покупця і з таким дорогим газом потрапити в серйозну конкуренцію з Норвегією, США. "Північний потік - 2" відкриває ж нове майбутнє, майбутнє газу без колосальних транзитних націнок Польщі, України, Словаччини, а отже можливість реекспортувати газ далі у Європу, тим самим ставши потужним енерготрейдером.

Пам'ятаєте питання щодо Польщі, які я написав вище - "до чого тут "Північний потік - 2"? Як він може завадити польській стратегії з продажу газових надлишків Україні?"? Відповідаючи на нього, неможливо не вжити слово змова. Змова Берліну та Москви. Уже зараз ми спостерігаємо процеси, коли РФ поступово переводить транзит газу з української ГТС, білоруського газопроводу "Ямал - Європа" на "Північний потік" і прагне це ж зробити з "Північним потоком - 2". Москва тим самим працює не тільки на свої інтереси, але й на інтереси Берліна, адже зменшуючи транзит через Україну, Польщу, Білорусь, і переводячи його на німецький напрямок, Москва допомагає Німеччині стати головним газовим трейдером і транзитером в Європі, забравши ці ролі в поляків. РФ так робить не тільки тому, що тісно пов'язана з енергетичним бізнесом ФРН і має там свої економічні інтереси, але й для того, щоб позбавити Польщу, Україну, Словаччину, Білорусь одного з небагатьох важелів тиску на Москву - а саме транзит. Позбавивши цього інструменту тиску, Кремль позбавляє значної суми грошей ці держави і планує використати це, що просувати свої геополітичні інтереси (особливо це стосується України та Білорусі). Відсутність енергетичних контраргументів - це хороша можливість для шантажу і відвертих ультиматумів, що Москва полюбляє. 

Щодо продажів Польщею Україні газових надлишків, то "Північний потік - 2" це ускладнює, адже сама Польща у зв'язку з переведенням ключових обсягів газу на німецький напрямок, змушена буде купувати газ, оплачуючи транзит його територією Німеччини, що значно дорожче за підповідний транзит територією України чи Білорусі. В таких умовах Київ може банально відмовитися від постачань газу з Польщі, а, до прикладу, починати вкладатися в LNG проекти, щоб постачати газ зі США (який уже не буде виглядати так дорого, враховуючи здорожчання газу з Польщі), купувати газ у Румунії, Болгарії, які теж можуть стати конкурентами Польщі та Словаччини після запуску південних енергетичних проектів Азербайджану, Туреччини, РФ. І, до речі, до роздумів читаючих - враховуючи те, наскільки серйозним енергетичним хабом стає Туреччини, нам варто подумати про розвиток логістичного енергетичного зв'язку (це може бути і трубопровід, і танкерні поставки) з турками. Це дозволить нам отримати доступ до кавказького газу і потенційно ще більше диверсифікувати свої поставки.

Щодо Польщі, яку я згадував раніше, і Німеччини, то варто розуміти, що їх суперечки щодо "Північного потоку - 2", в яких часто лунають фрази "це геополітичний проект РФ", "це загроза безпеці", "ні, це просто комерція" або "ми мусимо підтримувати Україну", насправді, в великій мірі, не стосуються змісту тих фраз, які там лунають. Ці суперечки про енергетичну конкуренцію між Берліном і Варшавою, яка існує уже давно, але в якій відбуваються якісні зміни з початком реалізації проекту "Північний потік - 2". ФРН хоче стати головним газовим трейдером в Європі, головним транзитним напрямком, а це неминуче призводить до конфлікту з Польщею, тією ж Словаччиною, які не хочуть поступатися своєю часткою. "Газпром" обрав сторону і це Берлін. Тому ми так часто стали чути про наміри Польщі купувати газ у США, Катару, розвивати проекти зі Скандинавією, Варшава розуміє, що втрачає свій статус трейдера та транзитера російського газу і їм потрібно запропонувати альтернативу на європейському ринку. І тут у неї є теж потужний союзник у формі США. "Німеччина-РФ" vs "США-Польща" - хто б міг подумати, але це газовий батл, який був немислимий ще 10 років тому, але це вже стає схожим на реальність. І до цих двох таборів приєднуться різні держави.

"Північний потік - 2" - це та аналітична головоломка, яка тільки складає враження простої і зрозумілої. Цей проект - це про багато що.