КОРЕЙСЬКИЙ ЦУГЦВАНГ

промо зустрічі Дональда Трампа та Кім Чен Ина в Сінгапурі

Не так давно світ готувався до ядерної війни. Через величезну напругу у відносинах з КНДР, сторони постійно здійснювали вкрай необережні кроки, які провокували відкритий конфлікт. Нові ракетні запуски Пхеньяна чергувалися з черговими військовими навчаннями Південної Кореї і США, які підкріплювались посиленим розгортанням американських протиракетних систем на півострові та насиченням військово-морських сил США в регіоні. Схоже, що до війни готувалися всі і це було трохи більше, ніж просто словесні погрози лідерів країн до взаємного знищення через ЗМІ. 

Зокрема Дональд Трамп в характерному для себе стилі волів якнайшвидше вирішити корейську проблему. Йому виявилася незрозумілою безкінечна тяганина з 20-мільйонною, економічно відсталою комуністичною Кореєю, яка всі свої ресурси вкладала у розбудову архаїчного за своїми характеристиками військового потенціалу. Майже без підготовки Трамп йшов на реальне загострення, силоміць втягуючи у вирішення даної проблеми Китай, поспішаючи викинути всі маститі карти на геополітичний стіл. Демонстрація серйозних намірів до дії звела всю реальну активність до дипломатичних полярностей. Ставки піднялись до максимально можливих – війна ставала питанням часу. 

Поспішність американського президента змусила вдатися до спроби пошуку альтернативи, оскільки некерований Ин ставав всеохоплюючою проблемою не тільки на Корейському півострові. Це змусило активізуватися Пекін, який провів декілька раундів переговорів з КНДР, що дещо зменшило рівень напруги. Після чого несподівано відбулась зустріч лідерів обох Корей і перед учасниками відкрилися грандіозні дипломатичні перспективи. 

Кар’єрист Помпео

Зрушення у корейському питанні спровокували неочікувані для багатьох перестановки на посту держсекретаря США навесні 2018 року. Втілення докорінного розвороту в корейській політиці з кінця минулого року змусило сторони сісти за стіл переговорів і досягнути швидких результатів нормалізації відносин. Саме так виглядав альтернативний план по Кореї і його творцем продемонстровано чудові вміння дипломата в кращих традиціях епохи «реальної політики». 

Здавалось, персоналії вже ніколи не матимуть здатності впливати на хід міжнародної політики, однак Майк Помпео зміг запропонувати кардинально нові підходи. У Вашингтоні існувала недооцінка можливого діалогу з Кім Чен Ином через масу стереотипів. Та і переговірні можливості були виключно запасним варіантом до жорсткої лінії чільного президента і вже колишнього держсекретаря Тіллерсона. Схоже, двоє останніх взагалі не розуміли з чим мають справу і на фоні такої некомпетентності Помпео просто з'єднав окремі частини геополітичної картинки, яка б задовольнила всіх учасників потенційних переговорів. І варто визнати остаточно, що «корейська відлига» – ніщо інше, як кар’єрний провал Рекса Тіллерсона з однієї сторони, який як і Трамп – не хотів заглиблюватись у корейську специфіку, з іншої ж сторони - неймовірний дипломатичний фурор фігури Майка Помпео, який своїм політичним чуттям докорінно змінив геополітичні вектори на Корейському півострові, розпочавши неможливий досі процес далекосхідної розрядки. 

Контраст достатньо суттєвий: від реальної ядерної війни і аж до обережного використання методів м’якої сили, красивої історії про єдину збірну Кореї на Олімпіаді у Пхьончхані і як наслідок – можливого підписання мирного договору після 70 років фактичної війни. Помпео здобуває на майбутнє величезний авторитет перспективного політика загальноамериканського масштабу, що безумовно ще може зіграти свою роль. 

Сінгапур, 12 червня 

Наразі триває підготовка до зустрічі Трампа і Ина в Сінгапурі, яка запланована на 12 червня і її учасники усвідомлюють безальтернативність переговірного процесу. Повідомлення про відмову від діалогу, нові погрози і поновлення контактів – це не більше ніж елементарна інформаційна маніпуляція. Американська сторона має свій особливий переговірний стиль з позиції домінанта, однак у даній ситуації це всього лиш медійна гра, яка не відображає реального інтересу США. Ці переговори і потенційні результати рівноцінно потрібні так само і Вашингтону, який за півроку зможе позбавитись постійного головного болю в межах своїх інтересів та інтересів своїх союзників (Південної Кореї та Японії), що суттєво мінімізує ресурсні витрати. Як не як, а для теперішніх бізнесових еліт штибу Трампа це надважливе завдання. 

Слід розуміти, що Дональд Трамп здатен домовлятися з будь-ким, будь-де і будь-коли. Він позбавлений класичних принципів несприйняття тих, чи інших лідерів держав. Трамп є по суті сукупним образом типового американця, маючи чітко визначену уніфіковану мотивацію, яка по суті і керує ним. Саме тому він може однаково охоче домовлятися як з Меркель і Макроном, так і з Путіним та Ином. З останніми йому навіть простіше, ба навіть цікавіше, оскільки він чітко розуміє їхній шкурний інтерес і в деякій мірі він їм співчуває та симпатизує, так як йому хотілося б отримати рівень тієї організаційної свободи, яку мають сучасні авторитарні лідери.

Для американського президента, як для лідера з бізнес-мисленням, важливий виключно результат і він щиро сподівається досягнути бодай чогось більш-менш путнього «для картинки» в межах тих умов, які дозволяють це робити. Але найголовніше – досягнення угоди по можливій денуклеризації Кореї дозволить Трампу знову зіграти на контрасті з дипломатичними провалами Обами, підкинувши електоратові ще одну історію успіху і виконання передвиборчих обіцянок.

На противагу своєму американському колезі, позиція Ина куди менш вигідна. Для комуністичної Кореї немає альтернативи, окрім як домовлятися про нормалізацію. Економічне та соціальне становище КНДР жалюгідне, здатне перерости у новий виток загальнодержавної катастрофи, а налагодження контактів зі світом може дати не менш перспективну альтернативу відсталому режиму чучхістів.

Помпео створив зручні і всім вигідні умови, через що отримав миттєве кар’єрне заохочення. А далі за схемою: усміхнений Трамп, махаючи рукою виходить до преси, гучні заголовки в Інтернеті і на ТБ, вітер хитає його знамениту чуприну, міцні рукостискання, кілька стандартних ляпів та гучних заяв і атмосфера цинічного партнерства, учасники якого завжди готові домовлятися. Цим живе бізнес.

За будь-яких перемовин Трамп «на ентузіазмі» здатен робити неможливе. Ще навіть не зустрівшись в Сінгапурі з лідером КНДР, він вже зараз готовий приймати Ина в Білому домі. Його не цікавить наповнення: переговори вже є, Ин посміхається в камеру, скупі діалоги і «America Great Again». 

Предметність розмови визначити не важко. Мова йтиме за ядерну зброю і за формат подальшої взаємодії. Іранський варіант з «ядерною угодою» обидві сторони не влаштує, тим паче, що корейська історія має куди більше перспектив виявитись успішною через багаторічні прагнення до єдиної корейської держави. Це приховане бажання обох Корей здатне вилитись у цілком реальний варіант політичного зближення. Сценарій «одна країна – дві системи» вже було успішно втілено на прикладі Китаю. Поєднання ресурсної планової економіки КНР з потужними центрами ринкової економіки вилились у справжній економічний бум. Тоді ключову роль відігравала економіка, а у корейському варіанті більшу вагу має політика. Політика на те і політика, аби приймати стратегічні політичні рішення. 

Чому Сінгапур?

Якщо поглянути на історичний розвиток Сінгапуру другої половини ХХ століття, можна простежити деякі цікаві особливості, характерні сучасній Північній Кореї. Острівна країна завжди відчувала величезний брак природних ресурсів, однак змогла вміло використати своє зручне географічне положення, поєднавши подібну базу з прогресивною економічною політикою, що дозволило стати Сінгапуру потужним фінансовим та торгівельним центром. Інший аспект проблеми - власне політичний: тривалий час країна зберігала доволі жорсткий однопартійний авторитарний режим, який одначе діяв за ринковими економічними правилами сучасного світу.  

Після Південної Кореї «вітрина» Сінгапуру – це ще одна альтернатива для Кім Чен Ина: такою наочністю фанатові ідей чучхе демонструють цивілізаційну нормальність, до якої північнокорейський лідер має неопосередковану схильність. Не дарма ж кажуть, що «до хорошого звикаєш швидко». Саме тому так важко пересідати з іномарки на життям прокляті «Жигулі». Вибір за Ином.