"НАРКОЗАЛЕЖНА" АРМІЯ ВЕНЕСУЕЛИ

Говорячи про нинішню ситуацію в Венесуелі та навколо неї, а точніше про триваюче збереження вірності силовиків режиму Н. Мадуро, аналітики зазвичай концентруються на тому, що причиною такої відданості є те, що Н. Мадуро віддав армійцям, спецслужбам, правоохоронцям дуже багато економічних та фінансових активів, серед яких є і найбільша компанія країни PDVSA, головна "дійна корова" режиму. До речі, зараз це уже мова навіть не про тіньовий контроль, а про безпосереднє управління компанією силовиками, адже з листопада 2017 року президентом PDVSA є генерал Національної гвардії Мануель Кеведо. Так, ця компанія зараз в занепаді через багато причин (корупція, падіння цін на нафту за останні 5 років, брак інвестицій, санкційний тиск і так далі), але навіть в такому стані вона може приносити великі гроші тим, хто її контролює, адже ті, в чиїх воно руках, розкрадають компанію до нитки, а розкрадати там є що ще на багато років вперед. Звичайно, що нафта - це не єдине, що було віддано силовикам. Від контролю над компаніями до дрібної корупції, рекету, мародерства, карт-бланшу на інші злочинства - на все це Н. Мадуро дав дозвіл, намагаючись убезпечити себе від перевороту. Пишучи це, я ловлю себе на думці, що слово "дозволив" не зовсім коректне в цій ситуації, адже Н. Мадуро просто не мав іншого вибору і я думаю, що в нього не особливо й питали силовики.

Але ми упускаємо з виду ще один фактор, який, можливо, є ключовим для генералів силових відмоств в питанні підтримки режиму Н. Мадуро. Це старий, "добрий" латиноамериканський наркотрафік. Не є секретом те, що Венесуела є транзитною країною, територією якої доправляється кокаїн з Колумбії в держави Центральної Америки, Карибського басейну, а згодом і Мексики, з якої вони вже потрапляють на головний ринок збуту кокаїну - США. Довгий час венесуельська владна верхівка цим користувалася, отримуючи за перевезення наркотиків гроші. Так як забезпечити безпечний прохід кордону та транзит державою могли тільки силовики, це дозволило їм стати потужним наркогравцем в регіоні. Та й колумбійські наркокартелі, покупці та транзитери кокаїну в Центральній Америці та Мексиці були цілком задоволені таким розкладом сил. Це була одна із причин (окрім ідеологічної близькості, інтересу в трафіку зброї) чому Венесуела за режиму "чавістів" так тісно співпрацювала з парамілітарними революційними групами Колумбії штибу FARC чи ELN, які з колумбійської сторони кордону забезпечували безпеку трафіку кокаїну наркокартелів та й самі достатньо активно та масштабно займалися виробництвом наркотиків, якими згодом могли розплатитися за зброю чи просто наповнити кишені доларами.

Венесуельський силовий "істеблішмент" став настільки потужним, що набув обрисів та структурних ознак наркокартелю, який отримав назву "Cartel de los Soles", членами якого були найвпливовіші чини збройних сил Венесуели (варто зауважити, що у 2004 році венесуельським журналістом та місцевим чиновником М. Маркано було реанімовано цю тему, коли він звинуватив одного з очільників силового блоку в наркотрафіку, після чого журналіст був убитий). Політична верхівка, звичайно ж, сприяла тому, щоб цей клан успішно продовжував існувати, зокрема тим же Уго Чавесом в 2005 році було прийнято рішення про видворення з Венесуели венесуельського відділу Управління по боротьби з наркотиками США, що створило додаткові сприятливі умови для безперешкодного наркотрафіку під егідою силовиків режиму "чавістів". Я думаю, що не варто деталізовано нагадувати, що сам У. Чавес з армійського середовища. Також варто додати і те, що після розпаду "Медельїну" П. Ескобара колумбійські наркокартелі знаходилися у постійній міжусобній війні, що ще більше актуалізовувало їм потребу стабільного притоку грошей за наркотики. Це, звичайно ж, підіймало цінність Венесуели, а отже значення і впливовість військових Венесуели.

При Н. Мадуро майже нічого не змінилося. Чого варта тільки історія про затримання небожа та сина дружини Н. Мадура при спробі перевезти 800 кг. кокаїну до США. Цей епізод був дуже показовим. Проте все ж "майже" нічого не змінилося. Високі ціни на нафту, які дуже довго були трендом глобальної економіки, дозволяли "чавістам" "бути на коні", адже це створювало їм можливість багато красти, але в той же час забезпечувати громадян щедрою соціалкою, підтримувати суспільний спокій та взагалі не хвилюватися за потенційне політичне бродіння в державі. Коли ціни впали, а влада Венесуели менше красти не стала, то це привело до суспільного вибуху. Відчувши слабкість політичної верхівки Венесуели і безпосередньо Н. Мадуро, військові не могли знехтувати можливістю збільшення свого впливу в державі. І це проявилося не тільки у привласненні силовиками PDVSA, але й активним втручанням в політику та де-факто перебранням багатьох повноважень Н. Мадуро. Втіленням цього стало просуванні колишнього віце-президента Венесуели Тарке Айсамі на позиції, де він міг би приймати найважливіші рішення. Зокрема, в 2017 році указом Н. Мадуро було значно розширені повноваження Т. Айссамі (особливо в сегменті бюджету, фактично прирівнявши його за впливом до Н. Мадуро (посилаючись на аналітику венесуельських юристів)). А в 2018 році його ще й зробили одним із керівників PDVSA.

Т. Айсамі, як уже було зазначено вище, був віце-президентом Венесуели в 2017-2018 роках, губернатором одного із регіонів Венесуели, міністром внутрішніх справ при У. Чавесі, але Тарек ніколи не був простим політиком, технократом або політичним авантюристом. Будучи на посаді міністра внутрішніх справ в 2008-2012 роках він неодноразово наголошував на тому, що видворення Управління по боротьбі з наркотиками США дало позитивні плоди для Венесуели. З 2011 року він підозрювався США в наркотрафіку, що підвтерджувалося показами заарештованих наркоділків, а уже в 2017 році на Тарека офіційно наклали санкції за організацію постачань наркотиків із Венесуели в Мексику та США. Я думаю, що слід додати ще таку невелику деталь - латиноамериканськими аналітиками, спеціалістами у сфері досліджень наркотрафіку Т. Айссамі називається одним із лідерів "Cartel de los Soles". Отже, як ми бачимо, політичні перестановки у верхівці політичної влади Венесуели - це теж вплив силового блоку, який наскрізь просякнутий запахом грошей від наркотрафіку. 

Повертаючись до ідеї можливого військового перевороту у Венесуелі, слід сказати, що цей переворот не відбудеться, якщо силовики не отримають від США та опозиції гарантій не тільки персональної недоторканності, але й недоторканності їх кримінальних схем. Рішення США накласти санкції на PDVSA могло б підштовхнути до перевороту військових, але практично паралельне рішення Х. Гуайдо про призначення нових керівників компанії, серед яких немає військових, змушує армійців сумніватися в потребі робити переворот, якщо уже один із головних активів відбирають і не роблять предметом переговорів. Так само силовики розуміють, що їх наркобізнес, який вдало і стабільно покривався "чавістами", може бути втрачений через прихід нової проамериканської влади (в їх розумінні). Вони бачать ситуацію з "Чапо" Гузманом, одним із найбільших нарколордів Мексики, який був арештований США (а отже Вашингтон подбав про ситуацію "після" на свою користь); фактичною маргіналізацією FARC, які довгий час були союзниками силовиків Венесуели в їх наркобізнесі, складну ситуацію в іншій транзитній державі Нікарагуа, де близький союзник "чавістів" Д. Ортега теж під тиском опозиції та США. Генерали однозначно побоюються, що змінюється баланс сил і інші сили  можуть забрати у них наркотрафік. Повторюсь, їм потрібні гарантії.

Чи може їх США дати? Так, може, але тільки, якщо самі США не зацікавлені в зміні балансу сил на ринку наркотиків, що теж ймовірно. Адже, хоча про це й мало пишуть, але Вашингтон став надзвичайно активно діяти на цьому фронті, фактично втрутившись у внутрішні мексиканські війни наркокартелів арештом "Чапо" Гузмана; лобіюючи мирний процес в Колумбії, що безперечно має вплив на торгівлю кокаїном. Можливо, силовий блок Венесуели бачить, що елементом стратегії США можуть бути і зміни на венесуельському напрямку. Я переконаний, що між Вашингтоном і генералами постійно відбувається діалог і тільки сильні аргументи та гарантії США можуть змусити армію скинути режим Н. Мадуро. 

Хоча я і не відкидаю варіанти, що процеси бродіння в армії можуть початися знизу, адже прості солдати, нижчий офіцерський склад - це такі ж жителі Венесуели як і ті, що не мають що поїсти, стають жертвами гвалтувань та інших жахів. Від таких лих, спричинених злочинними діями "чавістів", можуть страждати родичі, близькі люди цих солдат і їх терпець може увірватися. Але є одне "але". Потрібно знати внутрішню специфіку, можливо, генерали заради збереження вірності рядового складу забезпечують солдат і їх сім'ї всім необхідним, відвівши їх в особливу суспільну касту.

І як же не згадати РФ. Часто задаємося питанням чому РФ підтримує Н. Мадуро. Причин багато: інтереси в енергетичній сфері (хоча я думаю, що вони не ключові, бо навіть з опозицією можна домовитися про присутність російських енергокомпаній на ринку Венесуели), торгівля зброєю (зміна влади в Венесуелі на більш прозахідну може позбавити Росію багатьох контрактів на постачання зброї та техніки, які легко зможуть перехопити США), можливість використання Венесуели як ігрової фішки в геополітичний, "ракетній" суперечці США та РФ і так далі. Але чому ми не говоримо про наркотики? Адже порти Венесуели використовуються не тільки для транзиту кокаїну до Мексики, держав Карибського басейну чи США, але й для постачань в Західну Європу, Азію, Африку (як видно на карті внизу). Росія, яка є також потужним гравцем на ринку наркотиків, зацікавлена у Венесуелі як державі, яка здатна забезпечити транзит кокаїну до РФ. Бо з Колумбії, яка історично, військово-політично, економічно і загалом геополітично під ковпаком США і з якою РФ має доволі слабко розвинуті відносини у всіх сферах і на всіх рівнях, забезпечити логістику надзвичайно важко.

Історія про венесуельських військових та інших силовиків - це не тільки історія про видиме, це ще й бруднюща історія про кримінал. Кримінал, який приносить такі колосальні прибутки силовикам, що відмовитися від нього буде надзвичайно важко. Все вирішиться в переговорах США та генералів і доля військового перевороту теж лежить на тому переговорному столі.